З 15 вересня по 26 жовтня у 13 містах України відбувається Ukrainian Live Tour “Повернення української класики”. Масштабний проект за підтримки Українського культурного фонду покликаний донести до слухача музику українських композиторів, яка була невиправдано забута і заборонена.
Постать четверта – Сидір Воробкевич
Проект Ukrainian Live Tour “Повернення української класики” стартував 15 вересня великим концертом у Львівському органному залі. Далі були Тернопіль, Хмельницький, попереду — Вінниця, Рівне, Житомир, Київ, Чернігів, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Кропивницький, Одеса.
Скрипалі Микола Гав’юк, Адріан Боднар, віолончелісти Богдана Неділько, Сергій Коров’яцький, піаніст Дмитро Микитин грають камерні твори українських композиторів, чиї імена несправедливо стерли з нашої пам'яті. Роман Сімович, Борис Кудрик, Нестор Нижанківський, Лєшек Мазепа, Зиновій Лисько, Сидір Воробкевич та ін.
Фортепіанна “Фантазія” Сидора Воробкевича розпочинає музичну подорож Ukrainian Live Tour. Його постать однозначно знакова для української музичної історії. Лістівські традиції простежуються у творах Воробкевича расподійністю форми та наративністю викладу музичної думки.
Син учителя богослів’я, православний священик, Сидір (Ісидор) Воробкевич був різносторонньо обдарованим і реалізованим митцем та культурним діячем середини ХІХ століття: композитором, поетом, художником-ілюстратором, педагогом, редактором. З юних років мав потребу у творчості, створюючи музику і поетичні тексти українською, румунською і німецькою мовами. До активної музичної творчості прийшов кваліфікованим фахівцем: закінчив Чернівецьку духовну семінарію, приватно вивчав композицію й музично-теоретичні дисципліни в професора Віденської консерваторії Ф. Кренна, згодом успішно витримав іспити на кваліфікацію педагога і регента в цьому ж закладі.
Повернувшись після навчання до Чернівців, став священиком та організатором культурного життя. У цей час він активно розвивався як літератор, писав під псевдонімами поезію, оповідання, новели, нариси і сміховинки, твори для дітей (зокрема знаменитий вірш “Мово рідна, слово рідне”).
Як музикант поповнив театральний репертуар оперетами (які тоді іменували співоіграми і радоспівами) - оригінальними музично-драматичними творами з яскравим національним, навіть етнічним (буковинським) обличчям. У доробку С. Воробкевича 18 оперет, співоігор, водевілів, мелодрам на власні тексти. Театральне товариство, засноване ним, крім постановок українських п’єс влаштовувало лекційні вечори, концерти та урочисті академії.
Воробкевич викладав спів і керував хорами в Чернівецькій духовній семінарії та гімназії. Для репертуарних потреб хорового товариства та очолюваних ним хорових колективів написав понад 400 хорів, з них близько 250 на власні тексти (зокрема “Над Прутом у лузі”, “Збудилась Русь”, “Заздвенімо разом, браття”, “Сині очі”). Також писав на вірші Т. Шевченка (“Вечір в хаті”, “Огні горять”, “Думи мої”), І. Франка (“Розвивайся, лозо борзо”). Воробкевич – автор понад 40 романсів та пісень і 20 вокальних ансамблів. Музикант займався й науково-методичною роботою: йому належать цикл нарисів “Наші композитори” та підручники з теорії та гармонії.
Вся творчість Воробкевича була спрямована на осягнення національного змісту – головного сенсу його доробку, про що сам митець писав: “Лиш твори народні – мають вартість для нашого народа, лиш они можуть єму сквернь і гній єго ран відкрити і серце простолюдина ублагородити, ніжнійшими чувствами заповнить”. А Іван Франко іменував талановитого митця одним з “перших жайворонків нової весни нашого народного відродження”.
