До 100-річчя від дня створення Центральної Ради Центр досліджень визвольного руху публікує 43 документи зі справи-формуляра ГПУ на Михайла Грушевського в Електронному архіві українського визвольного руху. Донесення агентів, протоколи допитів та особиста кореспонденція видатного науковця періоду його останніх років життя зберігаються в колекції документів із фондів Галузевого державного архіву СБУ
1924 року колишній Голова Української Центральної Ради професор Михайло Грушевський повернувся до Києва, в Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Хоча радянська влада розглядала його як «буржуазного націоналіста», більшовикам було вигідно використати повернення колишнього супротивника з пропагандистською метою. Відтак авторитетного історика негайно взяло під нагляд Державне політичне управління — ГПУ.
Про міркування чекістів щодо використання фігури М. Грушевського на користь режиму дізнаємося з листа, якого ГПУ УСРР надіслало до Київського губернського відділу ГПУ. «Жодної вигоди для нас Грушевський на президентському кріслі Академії наук не являє. Першочергову важливість та значення для нас має посилення розбіжностей у верхівці української шовіністичної громадськості та, зокрема, з найсильнішою на даний час групою [Сергія] Єфремова і всередині неї», — наставляли всеукраїнські чекісти своїх київських підлеглих.
Гепеушники розуміли, що «наші /ГПУ/ завдання він не стане виконувати, а якщо б йому запропонувала цю роботу партія, то він, звісно, став би вимагати для себе становище члена ЦК, що, знову ж таки, неможливо».
У постанові про відкриття справи-формуляра № 1100 від 5 лютого 1925 р. зазначено, що на Грушевського є компромат як на «українського шовініста», що дає змогу звинуватити його в «антирадянській діяльності».
Самого Грушевського та його середовище оточили інформаторами, які доносили буквально про кожен його контакт. Уже 10 березня 1924 р. сексот «Запорожський» доносив про візит Грушевського до Всеукраїнської академії наук (ВУАН) і розмови, які він мав з її керівниками.
Агент «Западний» телеграмою звітував про хід його розмов із Грушевським щодо написання «ідеологічно вивіреного» тексту його заяви після повернення в УСРР. З цього донесення дізнаємося, що в матеріалах ГПУ видатного історика називали псевдонімом «Старик». В інших документах трапляється варіант «Старець».
«Україна, — сказав Грушевський, — для мене дорожча понад усе, і може тому я як стара людина можу дивитися на життя України з історичної точки зору. У цьому моє розходження з комуністами і В. В. [імовірно, йдеться про Володимира Винниченка]», — читаємо у зведенні сексота ГПУ «Тичини» від листопада 1926 р.
Скрупульозно зафіксовано розмови, зустрічі, стосунки Грушевського та родину в донесеннях агентів «Бєлого», «Німфи», «Аспіранта», «Свєтлової» та ін.
З 1929 р. Грушевського почали офіційно цькувати, а установи та комісії, очолювані ним, підлягали закриттю. У березні 1931 р. в Москві професора заарештували органи ГПУ. Колекція містить протоколи допитів Грушевського у зв'язку зі справою «Українського національного центру», яку фабрикували чекісти.
Зокрема 31 березня 1931 р. Грушевського допитував слідчий Южний. А 3 квітня — сам начальник ГПУ УСРР Всеволод Балицький. Старого професора звинувачували в керівництві контрреволюційною повстанською організацією та зв'язками з колишніми діячами УНР П. Христюком, І. Лизанівським та В. Голубовичем, які теж проживали в Радянській Україні. Під загрозою арешту доньки Катерини Грушевський дав ті свідчення, які від нього вимагалися, проте страчувати чи ув'язнювати вченого більшовики не наважилися.
Саму справу-формуляр припинили аж 1936 р. — через два роки після смерті Грушевського в кисловодському санаторії.
Уся колекція доступна на Е-архіві avr.org.ua за посиланням.
Довідка:
4 (17) березня 1917 р. утворилася Українська Центральна Рада — об'єднання громадських, політичних і культурних організацій, яке після Всеукраїнського національного конгресу перетворилося на революційний парламент України. Її незмінним Головою аж до ліквідації 29 квітня 1918 р. був професор історії Михайло Грушевський. За свою діяльність УЦР видала чотири Універсали, якими проголосила Україну спершу автономією, а відтак — незалежною Українською Народною Республікою.
Нагадаємо, Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм «Тюрма на Лонцького» за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам'яті та Національного університету «Києво-Могилянська академія». Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23970 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.
