29 липня відзначається 155 років від дня народження митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. До цієї дати Український інститут національної пам’яті спільно з Bober Film Studio присвятив вихід нового проникливого відео в рамках циклу «Люди епохи». Про це інформує прес-служба УІНП
Андрей Шептицький є однією з найбагатогранніших постатей в українській історії. Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші та вчив цьому українців. Багатій, який практично все до копійки віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який все життя відстоював українську ідею, – і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка з християнським смиренням приймала усяку владу – і мала сміливість перечити сильним світу цього.
Водночас, складно знайти діяча, чий авторитет серед населення ще за життя був настільки беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями розстрілювала та знищувала в таборах, не наважилася зачепити митрополита Андрея. Зате пізніше кинула всі сили на його дискредитацію, виставляючи як «посібника нацистів» та відповідального за «злочини ОУН». У незалежній Україні історія митрополита Андрея Шептицького повертається в усій своїй силі та правді.
Довідково
Роман Олександр Марія Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині. Він походив з одного з найдавніших і найзаможніших українських боярських родів Галичини. Упродовж XVI–XVII століть вихідцями з роду Шептицьких були найвищі церковні ієрархи греко-католицької та римо-католицької церков – Варлаам Шептицький, єпископ у Львові; Атанасій і Лев Шептицькі, єпископи львівські, а пізніше києво-галицькі митрополити. Вони стали фундаторами собору святого Юра у Львові.
Роман здобув належну високому походженню освіту (в університетах Львова, Кракова, Вроцлава, Відня, Мюнхена). Отримав ступінь доктора права, теології та філософії. Майбутній митрополит пробував себе й на військовій службі, але через складне захворювання покинув її. За короткий час він пройшов усі щаблі духовної кар’єри: від складання перших чернечих обітниць та постригу, під час якого прийняв ім’я Андрей (1888 рік), до інтронізації на митрополичий престол у 1901 році.
Шептицький багато подорожував з духовною місією. Але де б він був – чи то в Італії, чи Великобританії, Бельгії, Канаді, чи США – завжди відстоював права українців. На початку Першої світової війни митрополита було ув’язнено. Роки вигнання у Російській імперії Шептицький використав для поширення ідей греко-католицької церкви. У Києві в 1917 році зустрівся з діячами Центральної Ради, а згодом тут же створив Генеральний вікаріат для Східної України. Того ж року він повернувся в Галичину.
Митрополита Андрея було обрано членом Національної Ради Західно-Української Народної Республіки, почесним президентом Української Національної Ради у Львові, а згодом – Всеукраїнської Національної Ради. Засуджуючи політику пацифікації в Галичині, Шептицький закликав польський уряд припинити репресії щодо українців, зупинити переслідування православних священників і руйнування православних церков. Він не залишився осторонь тих процесів, що відбувалися на підрадянській Україні. Разом з іншими єпископами різко засуджував Голодомор 1932–1933 років. Започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Радянський уряд від цієї допомоги відмовився.
У роки Другої світової війни Андрей Шептицький залишався духовним лідером українців. З його благословення 30 червня 1941 року проголошено Акт відновлення Української держави. Під час нацистської окупації митрополит врятував життя понад 200 євреям на Галичині, започаткувавши й очоливши кампанію з їх переховування за участю великої кількості духовенства УГКЦ. Його активна діяльність в роки війни допомогла багатьом пережити її страшні лиха. У пастирському посланні «Не убий» 1942 року Андрей Шептицький відкрито засудив різні форми вбивства та політику масового винищення. За екстремальних умов війни митрополит вважав пріоритетним захист людського життя.
Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року. Львів прощався зі своїм наставником п’ять днів. Похований був у крипті собору святого Юра.
