Участь у баскетбольному турнірі в Ізраїлі «Friendship games» вже стала доброю традицією для команди з України та Львова зокрема.
Приємно те, що іншою традицією є щорічна присутність львів’ян на п’єдесталі пошани та запрошення на турнір наступного року. Про останній турнір в Ізраїлі, який для нашої команди став «бронзовим», розповів гравець команди зі Львова Дмитро Петришин (на фото в центрі).
Дмитре, наскільки широкою була географія учасників турніру цього року?
Перш за все, це дві команди з Ізраїлю: місцева з Ейлату та хлопці з Тель-Авіва. Також були росіяни, поляки, німці, йорданці, ірландці, литовці, палестинці та інші. Приїхало досить багато команд, тому нас розділили на дві групи. У плей-оф вийшли по дві, які розіграли місця на п’єдесталі.
Чому не склалося у півфіналі з ізраїльтянами?
Вони стали другими в своїй групі, пропустивши вперед лише литовців, ми ж у нашій завершили етап першими. Вдома, мабуть, і стіни допомагають. У нашому випадку, можливо, ще трохи і судді… Та не варто все перекладати зі своїх плеч: як зіграли - те і маємо. Для виходу у фінал не вистачило пари влучних кидків. Зате сповна реабілітувалися у матчі за третє місце, де перемогли з перевагою у понад 20 очок.
Який рівень команд, що брали участь?
Трохи поспілкувались з суперниками і зрозуміли, що нам протистоять справжні професіонали. Ізраїльтяни, які обіграли нас у півфіналі, грають в місцевих клубах «вишки». Литовці – молодь, яка або виступає за дублюючі склади команд Суперліги, або сидить на лавці в матчах тієї ж Суперліги. У Львові наразі немає жодної команди, котра б дорівнялась до них. Саме тому довелось зібрати хлопців, щоб підсилити наш склад.
Окрім основних ігор на турнірі були й інші конкурси. Які успіхи?
Свого учасника на конкурс слем-данків ми виставили, однак жодного місця він зайняти не зміг. Триочкові кидки проводили за трохи незвичною схемою: кожен виставляв по троє чоловік. На жаль, нам не вдалось подолати перший етап, адже не вистачило кількох влучань. До рівня дівчат, які розділили перше місце в цьому змаганні, не вдалось дотягнутись (усміхається).
Чи потрібен професійний підхід для успіху у цих змаганнях?
Безумовно. Взірцем можуть бути все ті ж литовці. Цього року було не настільки все ідеально: одного з попередніх років приїжджала студентська команда, котра була чинним чемпіоном Європи, то вони навіть з номерів не виходили. Чіткий розпорядок та професійний підхід стають запорукою успіху майже завжди. Так трапилось і цього року: можу лише привітати литовців з заслуженою перемогою.
Що залишилось по завершенню турніру?
Позитивні емоції (сміється). Звичайно нам, як призерам, вручили медалі, кубок отримали лише переможці. Також при приїзді отримали певні приємні дрібнички від організаторів, як і всі інші учасники. Особисто я уже їздив разом з командою в перший рік. Після того хлопці ще двічі їздили без мене, однак незмінним залишався результат – місце серед призерів. Цьогоріч також підтвердили свій хороший рівень та отримали запрошення на уже ювілейний для нас турнір – п’ятий за ліком.
