У харківському науковому видавництві "Акта" щойно вийшла дуже цікава праця Сергія Крижного: "Цивільний колабораціонізм. Спроба соціологічного аналізу (Харків під час окупації 1941 -1943 рр.)"
Що вважати за співпрацю з ворогом? Як можна уникнути такої співпраці, коли окупаційні війська перебувають у твоєму місті чи селі впродовж двох-трьох років?
Чи може вижити цивільне населення без лояльного ставлення до озброєного ворога?
Хто є більшим колаборантом — людина, котра працює на заводі, щоб якось прогодувати себе, і ремонтує загарбникові танки, чи спекулянт, який формально не працює на окупантів, але заробляє на народному горі під час окупації величезні статки?
Уперше у вітчизняній соціології явище цивільного колабораціонізму під час воєнної окупації стало об'єктом дослідження.
У цій розвідці розроблено методологію дослідження над явищем цивільного колабораціонізму, проведено історико-соціологічний аналіз відповідних подій у підокупаційному місті (на прикладі м. Харкова під час Другої світової війни) і умов, які сприяли тим чи тим проявам цього феномену
