Туристично-історична спадщина Черкаської області в масовій свідомості стоїть на трьох «китах»: Софіївка, шевченківські місця і Корсунь-Шевченківський. Однак більш ніж гідну конкуренцію їм може скласти грандіозний палац-замок в с. Леськове, що в 7 км від райцентру Монастирище. Це - на захід від траси Одеса-Київ, уже на історичній території Східного Поділля.
Величезний український замок в стилі неоготики гідний бути музеєм всеукраїнського рівня.
Маєток, парк якого розкинувся на території близько 90 га, належав чотирьом поколінням роду Даховських. До числа магнатських він не ставився, однак багатства зібрав пристойні, і вже в другій половині ХХ століття впевнено входив в число найбільш шанованих сімей, що панували на українському Правобережжі. А благородні спортивно-жокейські успіхи останнього власника маєтку тільки додавали йому репутації в аристократичних колах.
Даховські заволоділи цими землями ще при Речі Посполитої, в 1770 році. Перший власник - Маріан Даховський - збудував невеликий двоповерховий будинок на березі річки з окремим приміщенням для садівника. Дивно, але обидві будівлі збереглися досі. Для України це рідкісний випадок, коли на одній території можна побачити відразу два панських будинки.
Далі в долю маєтку Даховських, як, втім, і багатьох інших маєтків в радіусі кількох сотень верст, втрутився факт будівництва уманської Софіївки. Вже дуже креативні ідеї Станіслава Потоцького зачепили гонорові струни в душах його сусідів по маєтках. Починається буквально вибухове зростання садибного і паркового будівництва на цих землях. Майже кожен більш-менш грошовий власник намагався створити у себе щось, хоч віддалено схоже на уманське диво. Тим більше, в Софіївці так і не був споруджений палац, а це вже робило дітище Потоцького «неповноцінним». Тому у сусідів стимул будувати і прикрашати свої маєтки явно був. Втім, зрівнятися з «Софіївкою» вдалося не так вже й багато чим. У Даховських це, значною мірою, вийшло. Правда, шлях вони обрали інший - наголосивши не стільки на парк, скільки на палац.
«Обігнати на віражі» славу Потоцького їм вдалося тільки до 1850-х років, коли вже третє покоління роду спорудило тут великий двоповерховий будинок з двома триповерховими вежами.
У передвоєнний час тут розташовувалися будинок відпочинку для працівників цукрової промисловості і піонерський табір. У Другу Світову його зайняли під військовий госпіталь німці - і з тих пір почалася сумна медична історія палацу, чи не закінчена і до цього дня. Деякий час тут знаходився тубдиспансер, а потім - знову військовий госпіталь, проте не менш «стриманий» - для відставників з нервово-психічними розладами. З тих пір на вікнах і стоять решітки.
І хоча з початку 2000-х майно госпіталю було вивезено, будівля продовжує перебувати на балансі Міноборони. Офіційно тут знаходиться військова частина. Тому проникнення не територія палацу пов'язане з домовленостями, в основному - прямо на КПП.
Цікаво, що за радянських часів парк Даховських цілеспрямовано засадили щільними рядами дерев - так, нібито, легше було маскувати секретний об'єкт, яким вважався госпіталь. Тепер величезні стовбури підступають до самих стін палацу, надаючи йому додаткову похмурість - і одночасно, «підгризають» його фундаменти. Крім того, частина підвалів давно затоплена, а через будівлю пройшла величезна тріщина. За роки радянського хазяйнування було надбудовано колишні стайні, споруджено впритул до будки вахтера нову будівлю КПП, а інтер'єри були майже втрачені, хоча деякі люстри, ліпнина і перила сходів подекуди збереглася. Розібрана була і частина паркових будівель, проте більшість господарських приміщень, значна частина огорожі, і навіть одна старовинна ваза біля палацу збереглися - і саме своєю занедбаністю надають ансамблю неповторну чарівність справжньої англійської «примарної» готики в лісостепах України.
