Початки львівського футболу сягають другого півріччя 1890 року, коли у Львові було засноване «Гімнастично-співоче коло вчителів народних шкіл міста Львова» (ГСКВ), а очолив його Мєчислав Барановський – популяризатор природи, педагог та громадський діяч.
Саме в ньому активну організаційну участь брав львів’янин Едмунд Ценар – львівський вчитель гімнастики, один з провідних пропагандистів ігрових видів спорту, також і один з головних діячів організованого ще у 1867 році Гімнастичного товариства «Сокіл». Після свого перебування в Англії у 1889 році він ознайомився там з футболом, а вже за два роки видав книгу «Гімнастичні ігри шкільної молоді» у якій вперше у Галичині публікуються правила футбольної гри. 6 червня 1892 року під час І зльоту товариства «Сокіл» у Львові на стадіоні в Стрийському парку члени ГСКВ, які вже певний час вправлялися у різних спортивних дисциплінах під час тренувань свого товариства, «представили образи ігор та забав публіці». Був і показ футбольної гри – але, імовірно, лише її елементів.
ГСКВ продовжувало своє становлення, вчителі тренувалися, грали й демонстрували учням нову англійську гру, яка одразу сподобалася молоді. Розвивався футбол і в іншій, західній частині Галичини – у Кракові. Краків’яни, які гонорово вважали себе кращими футболістами за львівських, кинули останнім виклик провести міжміський матч. Така нагода трапилася під час проведення ІІ зльоту «Сокола», який приурочили до проведення у Львові ІІ Крайової виставки. Для зльоту в тому ж Стрийському парку було збудовано «Виставковий» стадіон. Вмістити стадіон міг 10 000 людей, про що повідомлялося у «Львівському кур’єрі» (“Kurjer lwowski”). В цій газеті (14.07.1894 р.) є детальний опис стадіону, його вигляд: «...Той,... хто увійде туди сьогодні, відчує приємні почуття, побачивши цю величезну, рівну як стіл, посипану піском арену, охоплену зеленим дереном та широким овальним треком сірого кольору, легко нахиленим внутрішнім краєм до осі боїща, це тор близької вже гонки «соколів»-велосипедистів...».
У програму показових змагань поміж гімнастичними вправами та велогонками увійшов і футбол. На запрошення керівників зльоту продемонструвати гру-новинку мали гравці краківського «Сокола» з одного боку, а з львівського – футболісти, які грали в футбол у ГСКВ. Фактично – збірна Львова, тренером якої був сам Ценар. Відбулася ця зустріч 14 липня 1894 року.
…Коли перший загін гімнастів полишив поле, на ньому почався якийсь незрозумілий рух – глядачі пожвавилися та уважно почали спостерігати за тим, що робилося у паузі на полі стадіону. А там відбувалося ось що: кілька чоловіків взяли по парі дерев’яних рейок і увіпхали їх на протилежних боках гімнастичного майдану, завбачливо натягнувши між їхніми вершинами на висоті десь коло 2,5-3 метрів товстого шнура. Ще кілька гімнастів увіткнули в чотирьох кутках та посередині довшого боку уявного прямокутника прапорці, котрі також були зв’язані між собою шнурком. Той, лежачи на землі, визначав межі цього велетенського чотирикутника.
Про те, як проходила гра і був забитий м’яч, можна прочитати у книжці «Спортивні спогади» (1947), написаній журналістом Рудольфом Вацеком: «...на поле... у присутності кількох тисяч глядачів увійшли дві команди: краківська у темно-синіх гімнастичних штанях, львівська – у сірих, обидві у білих сорочках та гімнастичних півчеревиках. Суддівські обов’язки взяв на себе професор Вирóбек з Кракова. Обидві команди зовсім не знали одна одну, тому гра була нервовою, хаотичною і викликала стільки комічних епізодів, що публіка часто сміялася… Львів кинувся з силою бурі у атаку, опанував м’яча і зосередився під воротами суперника. Краків’яни, котрі спочатку хотіли пізнати суперника, здивовані навальною атакою, чудово оборонялися – Львів, однак, навіть і не думав відступати від їхніх воріт...»
Опис забитого на 6 хвилині гри м’яча у цій книзі подав сам автор гола – тоді 16-річний студент ІІ курсу вчительської семінарії Володимир Хомицький: «Я грав на лівому крилі, стояв з лівого боку під воротами краків’ян, перед якими клекотіла юрба гравців; раптом з цього гурту вилетів м’яч і впав перед моїми ногами – не задумуючись ані на мить я приклався правою ногою у напрямку воріт і м’яч, досконало скерований моєю ногою, несподівано перелетів над головою краківського воротаря, котрий почав тягнути до нього руки – та ба – запізно. У цю ж хвилину я почув, як з вуст судді професора Вирóбка зірвалося прокляття, а в натовпі гравців залунали вигуки і крик – у одних це був вияв тріумфу, в інших – незадоволення. Сталося це на шостій хвилині гри, яку надалі вже не продовжувано. Дарма протестував сам суддя Вирóбек і вимагав негайного реваншу. Команди зобов’язали покинути поле, бо на нього вже входили колони змагунів...».
Про цей матч у тодішній пресі згадували в різних виданнях, однак редактори вважали що для читача буде цілком достатньо коротенького повідомлення про проведення зустрічі. Лише у «Огляді» („Przegląd”, 17.07.1894) та «Гімнастичному путівнику» (в жовтневому випуску) було подано більш детальний звіт з матчу.
Ще пізніше, бо аж через тринадцять років після цієї події, у листі-полеміці, яка розгорнулася в січні 1907 року на сторінках «Гімнастичного путівника» поміж Е. Ценаром та одним із його учнів Е. П’ясецьким перший написав:
«...на полі спортивних ігор я розвинув жваву діяльність ще у 1891 р. в колах молоді та вчителів м. Львова, – а першого м’яча в нашому краї мав не хто інший, як клуб львівських вчителів, так зване «Коло вчителів», котре вперше запродукувало цю гру на сокільському зльоті у 1892 р. Тільки після нас пилка ножна з’явилася у Кракові так, що на наступному сокільському Зльоті у 1894 р. під час Виставки було розіграно перший Матч футбольний поміж Львовом і Краковом, у якому Львів переміг у стосунку 1:0».
Так завершився 125 років тому той пам’ятний матч між Краковом та Львовом. Футбол почав свій шлях по наших землях…
P.S. Більш детально про передумови та перипетії першого матчу у Львові можна прочитати у книзі авторства Б. Люпи, І. Яремка та Я. Грися «Хроніки львівського футболу» (т. 1). Як і про подальше його становлення – аж по 1965 р.
Богдан ЛЮПА
