17 грудня в Лондоні, Великобританія, на 93-му році життя відійшов у вічність Голова Проводу ОУН Василь ОЛЕСЬКІВ – «Орлик» довголітній і близький соратник та чільний співпрацівник Провідників ОУН – Степана Бандери, Степана Ленкавського, Ярослава Стецька, з його ініціативи за незалежної України в 1991 р. відновлено Крайовий Провід ОУН на чолі з Зеновієм Красівським; активний організатор громадського, культурно-просвітницького і церковного життя у Великобританії, заслужений громадсько-політичний діяч.
В.Олеськів народився 12 жовтня 1924 р. в с. Бишки на Тернопільщині, де протягом 1943-45 років знаходився підпільний штаб Проводу ОУН в Україні. Народився покійник у патріотичній і християнській родині, його батько Іван Олеськів був вояком УГА, він був відряджений до сотні зв’язку при штабі Армії УНР і після відступу армії певний час продовжував воювати в партизанських загонах. Визвольні змагання, польська пацифікація, активне громадське й просвітницьке середовище, релігійність – усі ці чинники сформували світогляд і характер юного Василя Олеськіва. Під час війни навчався у школі й в лютому 1944 завершив Бережанську гімназію. Але воєнна хуртовина вирвала В.Олеськіва з рідного села, де у травні 1944 р. німці облавою захопили сотню молодих українців, серед них і покійника, вивезли їх спочатку до Польщі, і потім перекинули їх до Нормандії у Франції, де вже стояв фронт антигітлерівських альянтів. Частина, до якої силою мобілізовано В.Олеськіва, перейшла на бік альянтів, а в січні 1945 р. їх перевезли до Великобританії.
Після закінчення війни В.Олеськів поступив на студії цивільної інженерії в Лондонському університеті, які завершив 1951 р. зі ступенем інженера в будівельній галузі. Однак, покійник не довго попрацював за своїм фахом. У 1951 р. він одружився з Пелею Головей-Максимів, яка померла 2000 року, і в них появився син Степан, 1961 року народження.
Уже у 1946 р. Василь Олеськів став членом щойно створеного Теренового Проводу ОУН у Великій Британії, від 1955 до 1963 був Тереновим Провідником ОУН, а від 1952 р. – на пропозицію С.Бандери – був покликаний до Головного Проводу, в якому став впливовим членом-організатором. В.Олеськів на доручення кожночасного Провідника ОУН виконував відповідальні завдання в різних сферах діяльності Проводу: в розбудові мережі ОУН на поселеннях, зовнішньополітичної дії ОУН та Атибільшовицького блоку народів, в інформаційній сфері; як керівник важливого закритого Сектора Крайових справ (СК С) він відповідав за організування контактів із кадрами ОУН в Україні, а також за надання допомоги членам Руху опору й дисидентства на рідних землях. В.Олеськів був учасником 4 Конференцій Закордонних частин ОУН (ІІІ-VІ) і сімох Великих Зборів ОУН (ІV-Х), він – один із найбільш обізнаних, впливових та досвідчених провідних членів ОУН за ввесь післявоєнний період.
Після смерті Голови Українського державного правління й Президента АБН Ярослава Стецька в липні 1986 р. В.Олеськів виконував обов’язки Голови Проводу ОУН, а на УІІ Великому Зборі у жовтні 1987 його обрали Головою Проводу ОУН. На переломні 1987-1991 роки, в яких вирішувалася доля нерівної боротьби за самостійність України, на нього лягла велика відповідальність щодо планування стратегії й тактичних кроків для досягнення заповітної мети визвольної політики ОУН й УПА – здобути й розбудувати українську державу.
Не менші заслуги у В.Олеськіва є на ниві розбудови різних структур громадського життя на терені Великобританії. Разом із когортою вірних однодумців він брав активну участь у створенні низки організацій, в тому громадської централі «Союз українців у Британії (СУБ, 1946), студентської громади (1957) і Спілки Української Молоді (1948), делегатури АБН у Великій Британії (1949), Об’єднання бувших вояків українців у Великій Британії (ОбВУвБ). Він був серед співзасновників журналу «Визвольний Шлях» (1948) та «Української видавничої спілки» (1950), згодом – «Української інформаційної служби» (УІС). А для матеріальної підтримки широкої громадсько-культурної діяльності не тільки організацій у Лондоні, а й для широкої політичної еміграції, він став співзасновником двох підприємницьких структур – кооперативної спілки «Нова Фортуна» й торговельного підприємства «Подолія».
Для покоління інж. В.Олеськіва громадсько-політичне життя було органічно і нерозривно об’єднане з релігійно-церковним. Тому є природним, що він був також членом комітету для придбання й перебудови кафедрального храму УГКЦ в центрі Лондону. Коли в 1963 р. з сибірського заслання до Риму для участі у Вселенському соборі на вимогу Папи Івана ХІІІ прибув Патріарх-Ісповідник Йосиф Сліпий, В.Олеськів став активно організувати мирянсько-церковний рух за визнання Ватиканом Патріархату УГКЦ. Завдяки його заходам у Лондоні споруджено пам’ятник св.Володимирові Великому з нагоди 1000-річчя хрещення Руси- України 1988 р. Покійник гаряче виступав за ідею завершення патріаршим устроєм обох українських історичних і переслідуваних Церков – УГКЦ й УАПЦ.
Славної пам’яті Василь Олеськів уважав працю в рядах й у Проводі ОУН найбільш відповідальною у своєму житті. Найвлучнішою характеристикою особистості покійника та його діяльності від рядового члена до провідного націоналіста можна вважати слова його однодумця та друга І.Федечка: «Як світоглядний і етичний націоналіст, він уважає, що найвищу мету нації – відновлення і розбудову самостійної української держави – здобувається організованим зусиллям, жертвами і боротьбою всього українського народу під проводом свідомої своїх завдань політичної сили». Саме таку силу, в збірній особі ОУН, він створював, наповнював її своєю творчою енергією, мудрою удачею, дбайливим і сумлінним виконанням доручених йому організаційних та громадських завдань.
