Ми маємо нарешті зробити щось насправді вагоме для тих, хто долучився до побудови нашої державності. Радянська Україна прийняла закон про реабілітацію жертв політичних репресій (квітень 1991 року), яким ми користуємось і зараз. Історики кажуть, що має бути реабілітовано ще щонайменше 15-20 тисяч жертв політичних репресій, а також 6-10 тисяч осіб, що постраждали від політичних репресій — це перше коло родичів жертв, а також тих осіб, щодо яких діяла заборона на професію та інші обмеження прав
Французький філософ Ален Бадью пише, що у 20-му столітті смерть набула промислового виміру. Все, що нам залишається — намагатись підрахувати кількість жертв. Цифри завеликі — лік йде на мільйони. Наша уява здатна прийняти двадцять і навіть сто осіб, але більше ми не можемо побачити, нездатні. Ми шукаємо знаки, які передають надмір злочину, щоб зайняти хоча б якусь моральну позицію.
Сьогодні українські історики називають лиш дуже приблизну цифру постраждалих від тоталітарного комуністичного режиму в Україні — вісім з половиною мільйонів осіб щонайменше. Це ті, кого вбили, депортували, засудили за політичними статтями тощо. Наприклад, від "Червоного терору" (1918-1921 рр) постраждав майже один мільйон українців, депортували під час розкуркулення та колективізації — понад 502 тисячі селян. Сюди ж іще будуть відноситись цифри по Голодомору 1932-1933 рр, масового штучного голоду 1921-1923, 1946-1947 рр, репресії проти антикомуністичного руху опору, дисидентів, депортація кримськотатарського народу та інше.
Вже кілька років триває просування законодавчої ініціативи щодо реабілітації жертв комуністичних репресій 1917-1991 рр. Мова йде про нову редакцію закону, яка врахує усі категорії жертв комуністичних репресій в Україні, відновить судову справедливість та забезпечить їх належними пільгами — найменшим, що може зробити країна. Лобіювання питання стикається із традиційними "не на часі", "немає політичної волі" та "немає коштів".
Однак схоже на те, що на День Соборності ініціатива отримала нового союзника — генерального прокурора Юрія Луценка. Очільник ГПУ написав у себе на сторінці у Facebook: "..Вважаю, що цього року ми маємо здійснити всеохоплюючу реабілітацію учасників національно-визвольного руху доби Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР і повстанського руху 1917 – початку 1930-х років. З цією метою ми плануємо розробку Закону України про реабілітацію учасників Українських Визвольних змагань. Саме в ювілейний 2017 - рік 100-річчя Української революції ми мусимо відновити історичну справедливість і відати шану поваги борцям за волю та незалежність нашої держави".
З огляду на те, що питання по реабілітації жертв політичних репресій підіймається вже давно з боку науковців, товариств політв'язнів та тематичних громадських організацій, то поява політичної волі на центральному рівні дає надію, що воно рушить з місця.
Передісторія: чому чинного закону про реабілітацію недостатньо?
Перша хвиля реабілітації пройшла ще за часів СРСР — після смерті Сталіна. Протягом 1956-1959 років реабілітували близько 250 тисяч осіб (здебільшого тих, хто був засуджений у позасудовий спосіб), а до середини 1960-х реабілітували ще 60 тисяч.
Згодом до цього повернулись наприкінці 1980-х років — разом із процесами перебудови. Тоді Радянська Україна прийняла закон про реабілітацію жертв політичних репресій (квітень 1991 року), яким ми користуємось і зараз. За ним знову почали переглядати справи — активна фаза тривала до середини 90-х. Закон дав можливість реабілітувати засуджених позасудовими органами; засуджених за антирадянську агітацію та пропаганду; за поширення вигадок, що порочать радянський лад; за релігійні погляди. Також справедливість відновлювали щодо осіб, яких примусово "лікували" з політичних підстав, і тих, кого заслали/вислали з постійного місця проживання та позбавили майна з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів.
Історики кажуть, що має бути реабілітовано ще щонайменше 15-20 тисяч жертв політичних репресій.
Фактично, це вичерпний перелік, що міг увійти до тексту закону, який приймала Україна, перебуваючи у складі СРСР. Тому тут не врахували ті категорії населення, які наприклад, боролись проти радянського режиму зі зброєю в руках. Мова здебільшого про учасників державтотворчого процесу 1917-1921 рр., учасників селянських повстань 20-х років, а також учасників селянських повстань напередодні Голодомору 1932-33-го, учасників ОУН та УПА. Велика частина з них могла бути засуджена просто за кримінальними статтями — за розбій та бандитизм. Крім того, не врахована категорія громадян, яких радянська влада дискримінувала в громадянських правах.
Станом на зараз деякі з цих осіб можуть бути реабілітовані лише частково — за однією статтею про антирадянську агітацію та пропаганду. Взагалі залишили без уваги родичів жертв політичних репресій, які у багатьох випадках відбували покарання разом із безпосередньо засудженими або яких у подальшому обмежували в правах як родичів "ворогів народу".
Є процедурні моменти: раніше реабілітацію проводили органи прокуратури, переглядаючи справи спільно з іншими органами державної безпеки. За потреби справу відправляли у відповідні суди. Така процедура існує ще з часів УРСР. Сьогодні вона не відповідає Конституції та вимогам діючого законодавства про прокуратуру. Тож механізм реабілітації також потребує реформування.
Історики кажуть, що має бути реабілітовано ще щонайменше 15-20 тисяч жертв політичних репресій, а також 6-10 тисяч осіб, що постраждали від політичних репресій — це перше коло родичів жертв, а також тих осіб, щодо яких діяла заборона на професію та інші обмеження прав.
Нова редакція закону про жертв політичних репресій
Наразі триває робота над фінальним текстом законопроекту. Йому передували громадські обговорення, круглі столи, зустрічі робочих груп та пропозиції щодо змісту державної політики реабілітації жертв репресій. Законопроект матиме політичну і соціальну складові. Політична визначає, що саме вважається репресіями, розширює перелік категорій жертв радянських репресій та запроваджує новий статус "потерпілих від репресій". Також даються визначення основних понять, які вживаються у тексті — така частина в чинному законі відсутня.
До розширеного переліку пропонують включити категорії осіб, що перебували у фільтраційних таборах, яких мобілізували до "трудової армії", депортували або висилали на спецпоселення, які пройшли перевірчо-фільтраційні табори і були направлені на "відбудову народного господарства", яких обмежували у професійних правах, позбавляли житла, переселяли у гірше житло тощо. Також тих, яких засудили з політичних мотивів, зокрема, борців проти тоталітарного режиму.
Соціальна частина передбачає низку пільг та компенсацій. Ця фінансова складова є однією з причин, чому нову редакцію закону досі не прийняли. За словами заступника голови Українського інституту національної пам'яті Володимира Тиліщака, УІНП як центральний орган виконавчої влади ще півтора роки тому намагався подати відповідний законопроект через Кабінет міністрів. Всі сторони його погодили, крім Міністерства фінансів - там сказали, що у державному бюджеті бракує коштів. Ця відмова сприймається неоднозначно, якщо врахувати, що більшість жертв комуністичних репресій вже пішла з життя або зараз у похилому віці.
Крім того, точної статистики про кількість людей, яких мають реабілітувати, немає, адже процес реабілітації — це, зокрема, перегляд справ та прийняття рішень вже за його результатами. Здебільшого реабілітація відбудеться вже посмертно, тому кількість тих людей, які зможуть отримати компенсації чи скористатись пільгами за життя, за прогнозами експертів, є незначною. Зараз отримують компенсації з держбюджету близько 6 тисяч людей в Україні. Міністерство фінансів поки не дало розрахунки про точні суми, які виділяються.
Подолати спротив міністерства було неможливо, тому законопроект вирішили подавати через народних депутатів. У травні 2016 року зацікавлені сторони зібрались на круглому столі в комітетах Верховної Ради. Профільний комітет (з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин) його попередньо підтримав. Учасники круглого столу запропонували свої доповнення та пропозиції до законопроекту. Їх врахували, допрацювали текст та представили на засіданні комітету у вересні того ж року.
Відверто: ми дуже сильно запізнились із прийняттям нової редакції закону про реабілітацію. Тепер текст знову знаходиться на доопрацюванні. Є дві крайнощі: представники жертв радянських репресій наполягають на тому, що в законопроекті їхні пільги та права отримують замало уваги, а Міністерство фінансів — що грошей у державному бюджеті на пільги немає взагалі.
Були навіть пропозиції від народного депутата Юрія Шухевича поділити цей законопроект на два окремих — політичний і соціальний. Щоби спершу прийняти політичну частину із розширеним переліком категорій осіб, яких належить реабілітувати, а вже згодом проголосувати за соціальну. Однак тут є значний ризик, що від соціальної частини відмовляться взагалі.
Міжнародна практика
Болгарія, Румунія, Польща, Хорватія та інші країни постсоціалістичного табору прийняли закони про реабілітацію на початку 1990-х, але далі змінювали та вдосконалювали їх. Латвія прийняла закон у 1990-му році, але через деякий час виклала його у новій редакції. Польща та Румунія у своїх законах окрім переліку осіб, які підлягають реабілітації, визначила тих, кого реабілітувати не можна — хто брав участь у злочинах тоталітарного режиму, наприклад.
Окрім цього, є резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи "Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996). Це рекомендація щодо реабілітації осіб, засуджених за злочини, які не вважаються протиправними у сучасному суспільстві.
2017 рік справді знаковий для України — рік Української революції 1917-1921 рр. Чи зможемо ми зробити щось насправді вагоме для тих, хто долучився до побудови нашої державності? Відверто: ми дуже сильно запізнились із прийняттям нової редакції закону про реабілітацію. Будь-які подальші зволікання наближають до того, що цей процес залишиться на рівні декларації.
Домовимось, що 2017-й — дедлайн?
Анна Олійник
