1897, 5 квітня – народився Роман Бжеський, поляк за походженням й український націоналіст, громадський діяч, літературознавець, історик, публіцист. У 2017-му виповнюється 120 років від його дня народження
Роман Бжеський був, за висловом М. Бойка, «замкнутим у собі академіком без академії». Ерудит і глибокий знавець національної тематики в історії, політиці, культурі. На жаль, його особистість залишається маловідомою, хоча свого часу Роман Бжеський брав участь у творенні українського війська, воював добровольцем у лавах Січових стрільців і мав славу безкомпромісного полеміста.
Академік Ярослав Дашкевич писав: «Ця людина, її творчість не заслуговують на забуття. Р. Бжеському належить відповідне місце також в українській історіографії консервативного націоналістичного напряму, і місце все ж таки не останнє».
Народився Роман Бжеський у Ніжині на Чернігівщині у польсько-українській родині. Батько Стефан Бжеський був інженером, мати Олена походила зі старшинської родини Грищенків, бабця Юлія Пивинська була родичкою Миколи Гоголя. У 1916 році Роман закінчив Чернігівську гімназію з військовою спеціалізацією в чині старшого унтер-офіцера. У період навчання в гімназії увійшов до таємної молодіжної організації «Братство самостійників». До неї також належали Павло Тичина, Василь Елланський, Євген Онацький, Валентин Отаманівський.
Коли розпочалася Української революції 1917 року, Роман Бжеський долучився до організації в Чернігові українського полку ім. гетьмана П. Дорошенка.
У червні 1917 на Другому військовому з'їзді у Києві запропонував підняти повстання проти Росії. Був уповноважений від Української Центральної Ради організувати державне життя у Кролевці, згодом – у Літині на Вінниччині. Працював урядовцем у загальному департаменті Генерального секретаріату внутрішніх справ.
Після окупації України червоними полками Муравйова Роман Бжеський воював у Першому курені Січових стрільців під командуванням сотника Василя Кучабського. Навесні 1918-го їздив як спеціально уповноважений від уряду України до Москви на дипломатичні переговори з Г. Чичеріним, Л. Караханом та В. Леніним. За гетьманування Павла Скоропадського працював у міністерстві внутрішніх справ разом із Д. Донцовим та М. Міхновським.
На початку 1920 року Романа Бжеського ув’язнила радянська влада. Йому вдалося втекти із в’язниці й переїхати на Волинь. У Кременці він працював директором української книгарні повітового товариства «Просвіта».
Галина Сварник, яка вивчала листування Романа Бжеського з Дмитром Донцовим, що зберігається в архівах Варшави, пише про діяльність Бжеського на Волині в 1920-30 роках: «Виходячи з досвіду, здобутого в революційні роки, він узявся вишколювати національно свідому молодь, організувавши конспіративний курс «українознавства», де викладав не тільки історію України, але й «природничий» та «суспільствознавчий» курс, який складався з основ політекономії, критики марксистських теорій, теорії нації, держави та державних устроїв. «Українознавство» включало в себе географію, історію, етнографію та антропологію України і націоналізм». Освітній курс тривав 3-4 роки. Більшість із понад 50 осіб, які навчалися в цих гуртках, пізніше загинули в боротьбі за незалежну Україну.
З 1917 до 1939 року різна влада заарештовувала Романа Бжеського 17 разів. Кілька разів його засуджували до смерті. У 1934 році він став одним із перших в’язнів польського концтабору в Березі Картузькій.
Після приєднання Західної України до УРСР у 1939 році Р. Бжеський разом із дружиною Надією переїхав до Кракова. Але в 1941 році повернувся. Ще з довоєнних часів у Кременці він товаришував із Уласом Самчуком. У 1942-му Бжеський став заступником редактора газети «Волинь», яку Улас Самчук видавав у Рівному під час німецької окупації.
У 1943 році Роман Бжеський на прохання Олега Ольжича разом із родиною виїхав через Краків до Праги, де до 1945 року на замовлення видавництва Українського національного об’єднання збирав матеріали для нових публікацій в бібліотеках та архівах. У Празі він написав «Історію українського народу» й працю «Біла книга. Національна і соціяльна політика совєтів на службі московського імперіялізму».
По завершенню Другої світової Роман Бжеський з родиною пройшов через табори для переміщених осіб. Далі був період у Мюнхені (1946-1950) й еміграція до Сполучених Штатів (Детройт).
Цінні для дослідників спогади Романа Бжеського «Згадки з минулого. 1916-1921 роки», надруковані в «Літературно-науковому віснику» під псевдонімом «Характерник»; «Нариси з історії українських Визвольних змагань 1917-1918 років. Про що історія мовчить», які в 1970-му автор видав під псевдонімом Р. Млиновецький. Неповна бібліографія праць Р. Бжеського, яку видала дружина Надія у 1988 р., налічує 128 позицій. Роман Бжеський для своїх публікацій використовував 15 псевдонімів, зокрема – Вернигорець, Р. Гармаш, Гармаш, Роман Задеснянський, Роман Десняченко, М. Лівобережець, Іван Мазепинець, Р. Млиновецький, Р. Орликівець, Провінціял, Характерник, Дажбожич, І. М., М. Р.
– Батько з великою любов’ю згадував Десну, рідні місця, – згадувала про нього донька Маргарита Бжеська-Андраде. – Він був націоналістом, справжнім українцем. Він був проти великих розділів між українцями, він не хотів, щоб була ціла купа партій. Він хотів, щоб всі об’єднувались, стояли разом і домоглися своєї незалежної держави, і де б він не працював, він завжди прагнув до цього. Він був дуже вимогливий до оточуючих, а особливо до себе. Він і нас з сестрою виховував в строгості і ряді обмежень. Проте він дав нам дуже гарну освіту і хотів щоб ми вміли розмовляти українською мовою і знати свою історію. Ми жили в Детройті, і матір взяла на себе утримання родини, вона багато працювала, щоб дати змогу батькові писати, щоб ті книжки побачили світ. Він написав історію народу України, історію стародавньої України, а також писав про життя великих українських постатей, таких як Іван Мазепа, Тарас Шевченко. А ще, він любив малювати, і багато малював.
Як художник Роман Бжезький залишив низку портретів (Ю. Словацького, Лесі Українки та ін.) і пейзажів. Кілька репродукцій його картин зберігаються у Рівненському літературному музеї Уласа Самчука. Як літературознавець він приділяв увагу вивченню динамічних змін в літературі міжвоєнного періоду. Досліджував творчість Шевченка, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олега Ольжича, Миколи Куліша, Леоніда Мосендза, Остапа Вишні...
Бжеський-поет в Україні майже не відомий. У1962 році у Детройті була опублікована збірка поезій «Говорить серце…»
Із віршованих творів Романа Бжеського чи не найцікавіша доля судилася поезії «За власну могутню державу», написаній у 1930-ті роки в Кременці. Першими поціновувачами твору стали слухачі підпільних освітніх гуртків. Згодом на Кременеччині, Дубенщині вірш Романа Бжеського співали як національний гімн. Співали його й в УПА.
Помер Роман Бжеський 4 квітня 1982 року в Детройті, похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.
У рамках декомунізації в лютому 2016 року в Чернігові з’явилася вулиця Романа Бжеського. А невдовзі у видавництві «Темпора» вийшла фундаментальна праця «Прелюдія поступу» чернігівських істориків Тамари Демченко та Володимира Бойка про Романа Бжеського. Донька Маргарита Андраде-Бжеська, яка живе у Сальвадорі (Бразилія) написала лист вдячності до Сіверського інституту регіональних досліджень за повернення чернігівцям пам’яті про її батька.
Леся Бондарук
Український інститут національної памʼяті