22 травня 1919 року загинув священик, композитор, диригент, член Української національної ради ЗУНР Остап Нижанківський.
Народився 24 січня 1863-го у селі Малі Дідушичі на Львівщині в сім’ї священика. Закінчив Львівську духовну семінарію, склав іспит на вчителя музики в Празькій консерваторії.
У 1897-му як священик у селі Довжанка на Тернопільщині на виборах до австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював. Через це втратив парафію і був переведений до бідного села біля російського кордону.
Деякий час був священиком у селі Завадів біля Стрия, але більше прославився своїм музичним талантом.
Заснував перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна» (1885), яке друкувало твори українських композиторів. Записував й опрацьовував народні пісні. Активно пропагував українське хорове мистецтво. Засновник і диригент товариства «Боян» у Бережанах, Львові та Стрию. Автор популярних хорових творів на вірші Тараса Шевченка: «Наша дума, наша пісня», «Вітер в гаю нагинає», «Минулі літа», обробок народних пісень і колядок. Брав активну участь в організації шевченківських концертів.
У селах, де очолював парафію, сприяв відкриттю філій «Просвіти». А в Завадові заснував першу в Галичині українську кооперативну молочарню, ініціював встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку.
У 1918-1919 роках входив до складу Української національної ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.
Заарештований поляками і розстріляний без суду у місті Стрий. Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання) написав один із провідників польського підпілля і політичний в’язень Ян Веркштайн, якому саме нова українська влада подарувала волю. Хоча селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким Остап Нижанківський позичив гроші.
Могила Остапа Нижанківського. Фото: library.lnu.edu.ua.
Як повідомляв очевидець:
«Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма зі Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів – Остап Нижанківський повалився на землю».
