Для людини середньовіччя таких точно не було. Дзеркало вабило і лякало, викликало захват і осуд. Воно було уособленням гріху Гордині і Хтивості та, одночасно, засобом пізнання себе.
Про це йдеться у матеріалі Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon на Facebook.
Форма самих дзеркалець у середньовіччя була іншою ніж зараз. Якщо тепер ми маємо щастя користуватись пласкими шматочками скла з амальгамою, які мінімально викривлюють наші зображення, то середньовічні скляні зразки є опуклими. Їх дивна форма пояснюється технологією виготовлення.
До XV століття, щоб зробити дзеркало, ремісник видував скляну сферу, у яку заливав розплавлений свинець так, щоб він тонким шаром вкрив сферу. Потім її розбивали та розрізали ножицями на дрібніші шматки. У XV столітті майстри вже вміли видувати досить великі циліндри, які ще гарячими розрізали та обережно вирівнювали перед тим, як вкрити амальгамою.
Люстерка, які втратили у популярності у добу раннього середньовіччя з огляду як на духовні, так і матеріальні фактори, пережили нове піднесення у другій половині ХІІІ – XIV століття та вже не здали своїх позицій. Центрами їх виробництва стали Нюрнберг та Венеція, де були засновані окремі цехи для дзеркальників. Саме венеціанські дзеркала, виготовлені з кришталю замість звичайного скла, на довгі століття стали уособленням високого статусу та престижу.
Не менш цінним за саме люстерко був його корпус. Здебільшого, це були два диски розміром від 8 до 14 см, виготовлені зі кістки (зокрема слонової) чи бронзи та прикрашені майстерним різьбленням. Нижчі стани задовольнялись металевими корпусами. У декорі корпусів домінували світські сюжети – «Облога замку кохання», «Закохана пара», «Гра в шахи» тощо. Запрошуємо зануритись у оманливий, але такий привабливий світ дзеркал з нашою добіркою!
