18 травня 1928 року у Москві почалося судове засідання по «шахтинській справі» – першому політичному процесу проти інженерно-технічних фахівців.
Під час квітневого Пленуму ЦК КП(б)У 1928-го було озвучено тезу про економічну контрреволюцію «старих» фахівців, аби перекласти на них відповідальність за аварії та катастрофи на виробництві, що ставали наслідком форсованої індустріалізації.
Процес, організований ОДПУ та вищим партійним керівництвом СРСР, розпочався 18 травня в Москві і тривав до 6 липня. Арешти у цій справі відбувалися протягом літа 1927-го спочатку у Шахтинському, а потім в інших районах Донбасу. Невеличке селище Шахти (нині – в Ростовській області Росії) могло опинитися в центрі уваги каральних органів через страйк і маніфестацію місцевих шахтарів, невдоволених умовами праці, ще 1923-го року.
Слідство нібито розкрило розгалужену контрреволюційну організацію, яка займалася диверсіями та шкідництвом на шахтах. За це начебто отримувала гроші в іноземних банках.
Офіційним обвинувачам допомагали 42 громадських, хід процесу широко висвітлювався журналістами. А демонстрації трудящих вимагали суворого покарання злочинцям.
За вироками у шкідництві, шпигунстві, навіть прямій підготовці до інтервенції західних країн були засуджені 53 фахівця, з них 11 – до смертної кари (п’ятьох розстріляли, іншим пом’якшили вирок).
Повністю сфабрикована «Шахтинська справа» стала певним шаблоном для подальшої роботи радянських каральних органів з псевдо-контрреволюційними організаціями. Серед людей виникла атмосфера недовіри й ненависті до інженерів. У таємній довідці Московського міського комітету ВКП(б) «Про настрої у зв’язку з розкриттям контрреволюційної змови в Донбасі» йшлося про таке:
«Усі товариші вимагають щодо контрреволюціонерів найсуворіших заходів... На арматурному заводі... говорять: «Треба половину всіх спеців перестріляти»... Безпартійні робітники вимагають не менш суворих заходів: «Мало голови повідривати їм», «вішати їх, контрреволюціонерів, треба», «інженерів треба розстрілювати без суду».
