З 29 грудня в арт-кав'ярні «Квартира 35» (вул. Вірменська, 35, 2-й поверх «Дзиґи») триває проект «Війна, життя: рік на передовій» – фотоспогади гвардії старшого сержанта 93 ОМБр із позивним «Кос». Вхід – вільний.
Історія Донецького аеропорту описана і розказана багатьма журналістами і письменниками-переповідачами. Проте, інколи слова не скажуть тих моментів, що передасть око. Тим паче око свідка – того, хто маленькими кроками йшов до летовища, звільняючи ряд українських населених пунктів, серед яких Карлівка, Первомайське, Авдіївка, Піски. Того, хто із боєм прорвався в аеропорт і з боєм ДАП покинув, а поміж перестрілок витягував з-під бронежилета фотоапарат і фіксував війну. Дуже різну і дуже особисту: бої, побут, дітей, зброю, побратимів, біль, радість…
«Війна, життя: рік на передовій» – це уривки спогадів гвардії старшого сержанта 93 ОМБр із позивним «Кос». Він фотографував без усякої мети, а фото просто показував друзям, які залишилися «на материку». Коли навідувався додому, то розповідав про життя там. Зовсім інше життя, – де є тільки добро і зло, свої і чужі, тільки чорне і біле, без особливих кольорів і відтінків.
Це не загальні трагічні плани війни, це її деталі, які інколи не бачать військові фотокореспонденти. Це не пафосна, буденна, але справжня повага до країни. Це коли існує військова честь, коли є любов і коли брат за брата. Це радість за побратима, коли він цілий і ти бачиш його прижмурені від сонця очі. Це коли ти можеш обіймати кошеня, що заблукало між окопами. Це коли над головою гатять «Гради», а ти чуєш биття свого серця і думаєш: «живий, значить не здамося».
Свої фото із війни «Кос» ніколи не показував на загал, але коли в країні починають забувати про війну, варто нагадувати. Варто допомагати пораненим і травмованим, розбитим сім’ям і покаліченим дитячим життям. Слід берегти пам’ять про тих, хто віддав життя за землю, по якій ми з вами сьогодні можемо ходити. Варто пам’ятати і ділитися спогадами.
