12 вересня 1921 року у Львові народився всесвітньо відомий фантаст Станіслав Лем. Він прожив тут перші 23 роки свого життя і більше до міста ніколи не повертався.
Лем походив із полонізованої юдейської родини. Більшість його родичів загинули під час Голокосту. Станіславу вдалось врятуватись завдяки тому, що він... годував вошей. Воші були потрібні для інституту дослідів іншого видатного львів’янина Рудольфа Вайгля, котрий працював над винайденням вакцини від тифу. Хвороба масово вбивала військових на фронті, тож кожен, хто працював для інституту Вайгля були “недоторканими” для німців. Також у Лема були підроблені документи.
Коли інтерв'юери запитували Лема про життя в окупованому німцями Львові, він часто відмовлявся відповідати, посилаючись на те, що за такі спогади розплачується безсонними ночами. Свій твір «Серед померлих» (частина трилогії «Незмарнований час»), присвячений подіям Другої світової війни, письменник згодом заборонив перевидавати.
Лем вчився у 2-й львівській гімназії, тепер це школа №8 на Підвальній. Оскільки його батько був лікарем, то Станіслав вступив до медичного інституту. Однак через війну не закінчив навчання і був змушений працювати зварником.
Відомо, що Станіслав був неабияким ласуном. Кажуть, фраза “дилема Лема” з’явилась тому, що письменник ніколи не міг обрати - купувати йому одне тістечко за 10 грошів, чи два по 5.
Спогади про місто свого дитинства Станіслав Лем помістив у книгу “Високий замок”, її можна прочитати українською.
“З визначних пам'яток і монументів Львова в той період мою увагу прикувала кондитерська Залевського на Академічній вулиці. Мабуть, у мене був непоганий смак, тому що відтоді я справді ніде не бачив кондитерських вітрин, зроблених з таким розмахом.
Власне, це була не вітрина, а сцена, вставлена в металеві рами, на якій кілька разів на рік змінювали декорацію, що утворить тло для гігантських статуй і алегоричних композицій з марципану. Які то великі натуралісти, а може, Рубенс втілювали в марципанові з'яви свої мрії, а вже перед Різдвом і Великоднем за склом творилися закуті в мигдальну масу і какао чудеса.
Цукрові Миколаї правували упряжами, а з їхніх мішків лилися водопади солодощів: на глазурованих тарілках спочивали шинка і заливна риба - теж марципанові, з кремовими прикрасами; причому ці мої знання не мають суто теоретичного характеру. Навіть скибочки цитрини, що просвічують з під желе, були досягненнями кондитерського мистецтва. Я пам'ятаю стада рожевих свинок з шоколадними очками, всі мислимі різновиди плодів, гриби, копченина, рослини, якісь лісові нетрі й просіки.
Складалося враження, що Залевський міг би повторити в цукрі й шоколаді весь космос, сонцю додати лущеного мигдалю, а зіркам - глазурного блиску; щоразу в новому сезоні цей майстер майстрів примудрявся пронизати мою душу, голодну, неспокійну, ще зовсім довірливу, з іншого боку, заповнити мене багатозначністю своїх марципанових скульптур, фортами білого шоколаду, Везувіями тортів, що вивергали збиті вершки, в яких, немов вулканічні бомби, літали заморожені фрукти.
Пряники Залевського коштували 25 грошів - чималу суму, якщо врахувати, що більша булка коштувала 5 грошів, лимон близько десяти, - але, мабуть, треба було платити за його панорами, за солодку освітлену баталістику, хто зна, чи поступалася вона Рацлавицькій панорамі”, - написав Лем у книзі “Високий Замок”.
Проект Локальна Історія.
