18 січня в народі ще зветься "Голодна кутя" або другий Святвечір.
В цей день біля церкви освячували воду, яку використовували під час вечірніх обрядодій.
“Но та в нас врано світять вечірну водицю. Називається “вечірна”. [...] Перед вечерою. А нею – принесе з церкви і йде кропи всьо, і в хаті, і довкола” (с. Деревляни Кам’янка-Бузького р-ну).
У багатьох місцевостях перед вечерею господар знову приносив до хати солому та сіно. “Так-так, на Щедрий вечір дідо мав принести солому до хати і порційку сіна і [сказати]: “Христос Рождаєтьсі!”, а тоди (на другий Святвечір. –авт.) хрещаєтьсі!” (с. Великосілки Кам’янка-Бузького р-ну). “Та, на другу вечеру приносили. [...]. Вже говорили: “Будьте здорові!” А ті, шо були в хаті, говорили: “Йдіть, але на другий рік ше прийдіть!” (с. Деревляни). Водночас чимало респондентів (насамперед на Бродівщині) стверджували, що вдруге він приносив лише сіно, яке клали на столі під обрус, або й взагалі не приносили ні сіна, ні соломи. “Як хто хоче. Но на стіл сіно приносили, то вже соломи не приносили” (с. Тадані Кам’янка-Бузького р-ну).
Страви на другий Святвечір практично не відрізнялися від першого. На початку другої вечері обов’язково пили освячену напередодні воду.
Найцікавішою локальною особливістю ритуальної трапези на Щедрий вечір на теренах Кам’янка-Бузького району є солом’яні хрестики, які виготовляли господиня або ж діти зі житньої соломи та встромляли у всі святвечірні страви. “Хрестики робили зі соломи на другий Святий вечір. В хаті стояв такийво. Маленька солома рівна. То вже заготовляли наперед, і як вже повечеряли, тоди всі робили хрестики. Ті хрестики на вікна чипали, на образи ставили по два і в кажду страву, в пончики, в хліб. В кажду страву пхали хрестик і так стояв до раня, а тоди ті хрестики здіймали і під грубкою палили. Ну, спалювали, бо то посвячене, то сі рахує хрестик, шоб ніґде не кидати” (с. Великосілки)
Водночас у багатьох місцевостях солом’яні хрестики чіпляли і всередині хати на віконних шибках, а посеред хати до балька чіпляли солом’яні павуки. “А крейдою рисували хрестики. Але ше на вікнах як робили хрестики. Хрестики ставили зі соломи, і такі тіво каплички. Тулили на вікна, то воно мокре було та й сі тримало” (с. Стрептів Кам’янка-Бузького р-ну). “В хаті зі соломи все тато, житня солома була, молотив не машиною, а ціпами, і та солома була така груба, і ми такі хрестики довгі робили і на вікна ставили, всі вікна були з хрестиками” (с. Великосілки). “А колись я павук робила з очерету. З очерету робили такво перед великі такі тюбики, а тоди по тих великих малі, а тоди в середині ше малі... То-то було золото – не павук. А на Йордан, то ми церкви ставили зі соломи, або з паперу витинали хрести. А на Святий вечір – то ялинку вбирали або павук” (Соколя Буського р-ну).
Перед початком святої вечері господар окроплював освяченою напередодні водою все хазяйство. Разом з ним ходила дружина або ж, частіше, котрась дитина, які несли воду та хліб. Цікаво, що в окремих місцевостях історико-етнографічної Волині господар окроплював всіх домашніх тварин та птицю за виключенням свиней та коней.
З собою господар або діти, які його супроводжували, обов’язково носили хліб чи інші хлібні вироби, що мало сприяти добробуту господарства на наступний рік. “Я йшла, пам’ятаю, за татом, і мама все мені дала пиріг печений або два і три, і так тато кропив, а я йшла і казала: “То йде сам Біг, то їсть пиріг!” То тре було всюда покропити – і подвір’ї, коло хати, стайню і корові дати, чи там шо було свині, корова чи кінь – кусок пирога того, і наостатку ту водицю, шо ся лишила, все тато лив в кирницю” (с. Великосілки). “
Під час цього окроплення на одвірках в хаті та господарських будівлях господар або ж діти малювали хрестики крейдою, глиною (Бродівщина та суміжні села Радехівщини), виліплювали з тіста хрестики або ж ще до початку вечері могли наклеїти аналогічні хрестики з паперу, а нині спорадично і з фольги. Ці хрестики мали виконувати апотропеїчну функцію упродовж цілого року.“На Йордан, то летіли кропити, шоб всіх лихих повиганяти, і писали в хаті на штирох стінах крейдою хрестик і на дверях на хаті, на хліві, на півници, на кирници всюда є намальовані хрестики, шоб лихий не доступав до того” (с. Великосілки).
Увечері дівчата ходили щедрувати. Переважно ходили групами по три-чотири дівчини. Кожна з цих груп мала свій кінець (кут) села. Зібрані кошти переважно віддавали на церкву. Спорадично їм могли допомагати й хлопці. Щедрівки, як і колядки, могли бути адресовані різним членам сім’ї.
Проект Локальна Історія.
