Провідник ОУН Степан Бандера став символом Других національно-визвольних змагань у ХХ столітті, втім, він був не єдиним у своїй сім’ї, хто всеціло присвятив себе на вівтар боротьби за українську Незалежність та свободу його народу
10 березня 1913 народилася українська громадсько-культурна діячка, учасниця національно-визвольного руху, донька священика Андрія Бандери, сестра Степана Бандери Володимира Андрiївна Бандера-Давидюк (1913-2001). Була четвертою дитиною. По смерті матері Володимиру виховувала її тета.
У 1932 дівчина закінчила польську гімназію «Люкс» у м. Стрий. У 1933 вийшла заміж за священика Давидюка Теодора Івановича, з яким виховувала шістьох дітей.Протягом десяти років подружжя брало участь у роботі «Просвіти», підтримувало зв’язки з ОУН та УПА. 23 березня 1946 заарештована у Бориславі разом із чоловіком, священиком Теодором Давидюком, який очолював Калуський повітовий провід ОУН. Військовий трибунал МВД засудив їх на 10 років таборів та 5 років позбавлення прав. Їхніх шістьох дітей радянська влада відправила до дитбудинків. Через три роки після цього Федір Давидюк помер. Володимира Бандера-Давидюк відбувала покарання спочатку в Красноярському краї, згодом – у Казахстані в таборі Карабас на розробці кам’яного кар’єру, пізніше – на цементному заводі, через деякий час – у Спаському таборі смерті.
«Серед таборових посестер я побачили невеличкого зросту худу та знеможену жінку, – згадувала Ярослава Луцак-Князевич, яка була медсестрою в УПА і відбувала каторжні роботи разом з Володимирою. – Вона була напрочуд спокійною, але найбільше вразили очі, які навіть у таборі, серед бруду, криків та матюків охоронців ясніли добротою. У ту мить чомусь одразу пригадалося рідне село, батьки». Про те, що це сестра Степана Бандери, дівчина дізналася згодом. Володимира просила її не розповідати про це. Бо разом із політв’язнями знаходилися злочинці («блатні»), які могли «політичних» забити до смерті. Дівчата підтримували одна одну, усім ділилися, навіть ділили навпіл 300 грамів хліба та миску баланди.
Цікаву історію розповідає Ванда Горчинська (заст. Референта УЧХ Копичинецького надрайону ОУН). Вона пам'ятає двоюрідну сестру Степана Бандери - Антонович Мирославу, яку зустріла у Норильському таборі і спільно брали участь у повстанні в 1953 році. Мирослава у 1944 вступила в ОУН, була зв'язковою. Від липня 1944 — районовий провідник ОУН (серед жінок), їй підпорядковувалось 10 станиць на Гусятинщині. В с. Увисла 1 січня 1945 Антонович, хвору на запалення легенів, заарештували й ув'язнили в Чортківській тюрмі. 23 березня 1945 військовий трибунал у Тернополі засудив її до розстрілу, який замінили на 20 років виправно-трудових таборів
1953-го жінку етапували до Москви, де протягом шести місяців допитували у Лефортовській в’язниці. Туди ж привезли старших сестер Марту та Оксану Бандер і від них вимагали засудження брата Степана Бандери. Жодна з сестер на це не погодилася. «Я своїм дiтям дав належне виховання, прищеплюючи їм любов до України.– незадовго до розстрілу у 1941-му відповідав на запитання слідчих та суддiв про своїх дiтей отець Андрiй Бандера – Свiтогляд моїх синiв i доньок однаковий».
Лише у 1956-го Володимира повернулася в Україну. Оселилася на Івано-Франківщині у доньки Мирослави. Сестра Марта померла у Сибіру. Інша сестра Оксана Бандера доглядала її могилу сім років. 1989-го Оксана повернулася на батьківщину і поселилася разом з Володимирою у Стрию. 1990-го останки Марти Бандери перевезли і перепоховали на цвинтарі у Старому Угринові. На старому цвинтарі є ще спільна могила бабці та дідуся Бандер. Тут викарбовано також ім’я отця Андрія. Де покояться останки трьох закатованих братів – невідомо. Оксана Бандера померла 2008-го.
Володимира Бандера-Давидюк померла 11 липня 2001-го.
Трагічна історія родини Бандери за завісою ворожої пропаганди і за гучними гаслами в ім'я Степана Бандери. За кожними Героями стоять їх рідні, які в ім'я ідеї визволення України віддали родинний спокій і затишок.
Марина Мірзаєва, історикиня (м. Боярка)
