На світанку незалежності України, а саме 29 жовтня 1989 року вона стала першою церквою, яка повернулася до лона Української Греко-Католицької Церкви і звідки розпочався рух за її свободу по цілій Україні. Через це її місце є особливим у історії як УГКЦ, так і Львівьської Архиєпархії зокрема.
Зважаючи на це, кожна пам’ятна річ, пов’язана з історією цього храму є дуже дорогою не тільки для її прихожан, але й для усіх вірних нашої Церкви. Нещодавно один з моїх дуже близьких приятелів, знаючи моє зацікавлення спадщиною митрополита Андрея Шептицького, показав мені оригінал грамоти заснування Преображенської церкви у Львові, підписаний трьома єпископами, що її освячували. Ними були митрополит Андрей Шептицький, архиєпископ Львівський, єпископ Константин Чехович, єпископ Перемиський та єпископ Григорій Хомишин, єпископ Станіславівський. Оминаючи тяжку історію, пов’язану з цією грамотою, скажу тільки те, що вона була вирвана в часі одного з одного з обшуків працівниками НКВД з головного престолу храму і чудом збереглася. Видно так було завгодно Божому Провидінню.
Грамота писана на дуже делікатному тонкому водостійкому папері розміром 29х20,5. У верхній частині грамоти знаходиться текст, у якому стверджується факт посвячення церкви Преображення Господнього, як також і те, що при освяченні престолу в ньому було покладено мощі св. священномученика Йосафата.
З цього б виходило, що храм Преображення Господнього має ще одного свого покровителя серед святих, який є мучеником за єдність Христової Церкви. Ця єдність була так бажаною митрополитом Андреєм Шептицьким. Справі наближення єдності Христової Церкви він присвятив ціле своє життя. Тому не виглядає випадковим, що в престіл, на якому щоденно звершується Божественна Літургія він поклав мощі св. священномученика Йосафата Полоцького. Бажав, мабуть, щоби ця церква стала місцем, з якого розпочнеться процес церковного єднання.
Далі слідує дата освячення церкви і престолу – Львів, 16 квітня 1906 року. Опісля слідують підписи. Спочатку церковних ієрархів, а потім присутніх почесних достойних гостей та духовенства. Деякі підписи досить легко відчитати, над деякими слід ще трохи попрацювати, щоби їх відчитати. Про кожного з підписантів можна писати окрему статтю, але я залишу це на пізніше.
На даний час моїм завданням є сповістити науковців та зацікавлених, що Грамота заснування церкви Преображення Господнього віднайдена та знаходиться на реставрації. Слід також додати важливу деталь, що грамота була складена у кілька згинів та стверджена сургучною печаткою. Щоправда печатка була зламана, тому не можна побачити на ній жодного тексту. Але її слід чітко видно.
Грамота освячення церкви Преображення Господнього у Львові від 16 квітня 1906 року
(текст оригінальний)
«Всѣмъ, кому вѣдати подобаєтъ, и҆звѣстнω творимъ, ѩкω по благода҆ти Бж҃ей ѻ҆свѧтихомъ сей Храмъ Преображенїѩ Гдн҅҃ѩ и жертвенникъ сей положенїємъ мощей въ немъ св: Сщ҃енномученика Іωсафата, Архїєп҃па Полоцкагω.
Въ Львѣвградѣ въ Неделю Мироносицъ дне í҃ѕ апрѣлїѧ Р.Б. ֧ацѕ.
+ Андрей Митрополитъ
+ Константинъ, Єпискпопъ Перемискій
+ Григорій, Єпископ Станиславѻвскій
Дръ Іосифъ Делькевичъ, Председатель Народного Дома
Павелъ Матковский, Архідіакон руського собора (нерозбірливо) Перемиской
Олександр Чемеринский, парох і декан Золочева
Мартин Пакиж
Кр[и]л[ошанин]. Пюрко
Проф. Дръ Іосифъ Комарницький
Михаиль Матковський, декан Горожанський
свящ. Др Стефан Юрик
свящ. Іоан А. Давидович
проф. Іоань Костецький, містопредсідатель Народного Дома
(нерозбірливо)
(нерозбірливо)»
Надвичайно цікавими є обставини, за яких відбулося освячення церкви Преображення Господнього у Львові. Про них обильно писали тогочасні львівські часописи, зокрема такі як «Руслан» і «Діло». Для того, щоби читачі мали можливість поринути у той час і зрозуміти атмосферу дня освячення церкви, приводжу у додатку замітки з того дня, що їх подають згадані часописи.
Замітки у часописах «Руслан» і «Діло»
про освячення церкви Преображення Господнього у Львові
(оригінальний правопис збережено)
«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчерашної недїлї при участи численного духовенства всїх трех обрядів, начальників найвисших краєвих урядів і ин. Торжественного чину посьвяченя довершив Є. Екс. Митрополит Шептицкий в окруженю обох руских Владик перемиского і станиславівского та архієпископів кс. Більчевского і Теодоровича. З представителїв властий було: кр[аєвий]. маршалок гр. Баденї, віцепрезидент намісництва гр. Лось, ген. Брудерман, президент висшого кр[аєвого]. суду др. Тхоржницкий, віцепрез[идент]. апеляциї др. Дилєвский, віцепрез[идент]. скарбу др. Коритовський, віцепрез[идент]. кр[аєвої]. ради шкільної др. Плажек, академічний сенат університету, посли Король і Глиджук, президент міста Михальський і инші. По чинї посьвяченя церкви відправив Митрополит Службу Божу, підчас якої мав проповідь о. Давидяк. Війскову асистецию творила компанія 95 п. піх. Вірних зібралося велике множество і заповнили всї сумежнї улицї коло Преображеньскої церкви».
«Руслан», ч. 80, Львів, вторник дня 18 цьвітня (1 мая) 1906, с. 3
«Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчера дуже величаво. Богослуженя розпочалися ще у суботу вечірнею з литією та проповідию, почім слідувала утреня. Вчера рано, вже по 7 год. нова церква стала наповнятися вірними та численним духовеньством. О пів до 8 наспіли процесиї з церкви Успеньскої, сьв. Юра, ОО.Василиян, сьв. Параскевії, сьв. Миколая і сьв. ап. Петра і Павла. Явилася в комплєті цїла руска капітула і богато духовенства з провінциї. Перемиску і станиславівску капітулу репрезентували єпископи Чехович і Хомишин з асистою. По приїздї митрополита Шептицкого розпочався чин посьвячення церкви. Незабаром двигнувся процесийний обхід довкола церкви, що розпочався церковними процесиями, за котрими йшли тисячі вірних, рускі товариства з прапорами, хори бурс Народного Дому і Ставропігії, питомцї духовної семинариї під проводом своїх настоятелів, університетський сенат, сьвященики, архієпископи польський і вірменський з асистою, рускі архієреї з асистою і митрополит Шептицкий з асистою. За ними ступали представителі всяких властий, державних, автономічних і війскових, представителї ріжних руских інституций та товариств. По чинї посьвяченя церкви наступила архиєрейска служба Божа, підчас котрої о. Давидяк виголосив проповідь всередині церкви, а о. д-р Бартошевский на дворі. Простора церква, одна з найбільших сьвятинь у Львові, була заповнена битком публікою, а рівночасно тисячі вірних стояли під церквою. Підчас осьвяченя і служби Божої творила асистенцию компанія 95 п[олку]. піхоти, що давала приписані сальви. Віддїл війска удержував шпалер всередині церкви. О годинї пів до 3 по полудни скінчилося ціле церковне торжество, нарід почав розходитися, стали й роз’їздитися всякі сьвітскі достойники, запрошені на се торжество. Після заповідженої програми тепер мала відбутися гостина в сали Народного Дому. Як звісно україньско-руска громада рішила не брати участи в сїй гостинї з причин, виложених в однім з попередних чисел нашого дневника. Се рішенє виконано вчера солідарно. Як зачувати, навіть станиславівский єпископ, д-р Хомишин хотїв спершу відтягнутися від гостини у москвофілів і лише в послідній хвили дався упросити з огляду на инших владик. Як дуже не по нутру був аранжерам з Народного Дому той бойкот їх «паради» україньско-рускою інтелігенциєю, можна зміркувати з факту, що москвофільскі верховоди силоміць тягнули деяких наших людей з під церкви до Народного Дому, очевидно безуспішно. Характеристичне також, що й деякі представителі властий не конче були ласі на москвофільске «угощеніє», бо от маршалка гр. Баденї аж з карити удалося аранжерам стягнути до Народного Дому. І відбулася та гостина, обчислена на 500 людий, при участи кількадесятьох осіб, самих «ранійших» москвофілів, між котрими найшлося кільканадцять представителів властий. Тоасти виголосили: митрополит Шептицкий [за цісара і папу], о. д-р Делькевич, д-р Дудикевич, що впевнював о любови руского народу до Поляків, проф. Костецкий, д-р Антоневич. Із запрошених чужих достойників говорили вірменський архієпископ Теодорович (ломаною русчиною) на тему, що відноситься з рівною любовю до обох народів, руского та польского, і маршалок гр. Баденї, котрий зазначив, що при акциї будови церков та костелів оба народи ступають в згодї. Підчас пиру відчитано також телеграму, наспівшу від цісарської канцелярії, котрою цїсар повідомляє, що приняв заяви вдячности і преданности до відомости. Була се відповідь на адресу, яку управа Народого Дому вислала на кілька днів перед посьвяченям церкви до цїсаря з подякою за площу і часть мурів, подаровані цісарем свого часу галицьким Русинами під будову теперішнього Народного Дому і посвяченої тепер церкви».
«Діло», ч. 75, Львів, понеділок 17 (30 цьвітня) 1906, Р. XXVII, с. 3.
