Слухай онлайн
Культура  |  Історія

У Шевченківському гаю показали вертеп Володимира Шагали

Різдвяні свята – найбільш радісний час, переповнений багатством народних традицій і звичаїв. Одним із загальновідомих і поширених по всій Україні звичаїв було прославляти новонародженого Христа театральною виставою, яка називалася «Вертеп». Вертепна драма була і залишається однією з найцікавіших оздоб Різдва.

Походження українського вертепу і час його появи на наших землях – ще не до кінця з`ясоване питання. Точні відомості про його існування відомі вже з ІІ пол. 17 ст., коли в матеріалах Львівського Ставропігійського Братства під датою 1666 р. є запис про витрати на створення вертепу та декорацій до нього. Проте появу вертепу на українських землях відносять до більш раннього часу – поч. 17 ст., коли були відновлені гетьманом Конашевичем-Сагайдачним Київська братська школа й академія. Вважається, що вертепна вистава була «особливо власністю школи», що вплинуло на саму форму вертепної драми,  ділячи її на «поважний текст і веселу інтермедію».

Тексти вертепної драми дійшли до нас лише з ІІ пол. 18 ст., з яких найстаршим є записаний текст вертепної драми тушинським дяком Іваном Даниловичем у 1771 або 1776 році (на жаль, це не повний текст) та так званий «галаганівський» список, що був записаний у 1770 році від київських бурсаків у с. Сокиренцях (проте це лише копія, оригінал не зберігся).

У кінці 18 ст. Шафонський так описав український вертеп: «Дячки приходських шкіл, особливо в містах і містечках, носять протягом усього тижня того ж свята [Різдва] надвечір по дворах з дерева і паперу зроблений будиночок для зображення Віфлієму, де ляльками показують подію, що була після різдва Христового, при чому співають різні пісні, які пояснюють цю велику в світі пригоду. Цей будиночок називається вертеп». Отож вертепом був невеликий будиночок, розділений на два яруси, де ролі виконували ляльки – фігурки, які водить на дротах і промовляє від їх імені, захований за задньою стінкою вертепу, виконавець.

У верхньому ярусі вертепу відбувалася релігійна (духовна) частина, яка показувала сцени поклоніння волхвів та пастухів, втечу до Єгипту, а в нижньому ярусі відбувалася світська (інтермедійна) частина, що зображувала смерть царя Ірода і різноманітні веселі сценки, взяті з життя людей. Тому коли у духовній частині представлялася Свята Родина з немовлям Ісусом, що лежить у яслах, то у світській частині присутні вже такі дійові особи як козак, шляхтич, циган, жид та інші. Релігійна частина вертепу була сталою, діалоги велися церковною мовою або підмішаною церковними виразами. Натомість світська частина вирізнялася зовсім іншим характером: мова і діалоги відповідали тому часу, у яких ставився вертеп, відображаючи побут і суспільно-політичне життя людей.

Поява вертепної драми в Україні мала під собою певне підґрунтя. На це звернув, зокрема, увагу дослідник українського вертепу Петров, пишучи: «Різдвяній, вертепній виставі передували в південній Русі колядні обряди і пісні частково напівпоганського, частково християнського змісту і характеру, які досі живуть у народному середовищі. На ґрунті цих обрядів і пісень та в залежності від церковного богослужіння розвинулося, з плином часу, драматичне дійство, яке мало за мету наочно представити найважливіші обставини Різдва Христового, дійство просте, нескладне, уривкове». Дехто з дослідників вважав, що і традиція ходіння з «віфлеємською звіздою» на Різдво становила генетичні витоки українського вертепного театру.

Українська вертепна драма була запозичена з Польщі і була повторенням різдвяної п`єси, поширеної у Західній Європі. Однак український вертеп набув своїх індивідуальних рис, які вирізняли його з-поміж інших. П. Житецький писав: «Власне кажучи, сюжет вертепної драми один і той же в усіх європейських народів, тому не в ньому полягає основний інтерес її, а в своєрідній обробці його і в деяких подробицях, підказаним самим життям. З цього боку малоруський вертеп – явище цілком самостійне». Отож з західноєвропейської п’єси український вертеп взяв лише стрижень п`єси, ідею першої релігійної частини, проте, як зауважує І. Франко, «композиція самого тексту є у нас твором цілком оригінальним як в побожній, так і в світській частині».

Український вертеп набув широкого розповсюдження і протривав до середини 19 ст.. Відтоді вертеп, як масове побутове явище, поступово зникає, залишившись лише у  побуті українських селян Східної Галичини. Занепад традиції ходіння з вертепною ляльковою виставою спричинив потребу збереження записів автентичних текстів та відтворення достовірних макетів вертепних будиночків. Важливу роль у цій справі відіграв відомий збирач і популяризатор українських вертепів Володимир Шагала (із с. Нижанковичі Старо-Самбірського р-ну Львівської обл.).

Володимир Шагала був дослідником-самоуком, який збирав і записував традиційні народні обряди, робив замальовки народної архітектури Бойківщини та фіксував і відтворював у матеріалі вироби народних промислів. Важливим внеском В. Шагали у збереженні народних традицій, окрім усього іншого, є зафіксовані і змодельовані зразки «вертепу» і «шопки» (для В. Шагали «шопка» – це будиночок зі статичними фігурками біблійних персонажів, що представляють подію народження Христа), вміщені у його альбомі «Народне мистецтво». Доповненням до альбому є окремо записаний текст сценарію для вертепу.

Альбом і сценарій В. Шагали, а також виготовлені ним «вертеп» з набором ляльок і дві «шопки» були подаровані нашому Музею народної архітектури і побуту у Львові ім. К. Шептицького. Вертеп В. Шагали виготовлений з дерева і кольорового паперу у формі макету палацу з трьома верхами, який має три поверхи. На відміну від традиційного українського вертепу, тут вистава відбувається лише на першому поверсі будиночка, а наступні два яруси є декоративні, намальовані. Фігурки вертепу під час вистави рухаються по прорізах, зроблених у дні макету. Вертеп містить 15 персонажів, які є майстерно вирізьблені з дерева, розмальовані й одягнені у вбрання із тканини. Кожна фігурка є настромлена на залізний стержень, загнутий для зручності їх пересування. Кількість і склад персонажів у вертепі В. Шагали відрізняється від їхнього складу в його замальовках і сценарії. Однак основні дійові особи, характерні для усіх вертепів, є тут присутні: Ангел, Свята Родина, Пастушки, Цар Ірод, Воїн, Смерть, Жид тощо. Важлива роль у вертепі В. Шагали відводиться оповідачеві – фігурка чоловіка вбраного у одяг міщанина (капелюх і камізелька), якому за сценарієм належить вагома частина тексту, відповідно до якого він розповідає і веселить слухачів різними небилицями.

Зібраний Володимиром Шагалою фактологічний матеріал про вертеп та збережені у львівському скансені вертеп і шопки його авторства, збагачують колекцію нашого Музею цінними зразками українського лялькового театру і відіграють важливу роль у збереженні і подальшому дослідженні українських традицій Різдвяного циклу.

Підготувала наукова співробітниця музею – Уляна Франків, lvivskansen.org

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ