Коли дитина семи років йшла до середньої совєцької школи, на неї заводили першу в її житті справу.
Про це йдеться у матеріалі Всеукраїнської правозахисної організації "Меморіал імені Василя Стуса" у Facebook.
Згодом громадянинові СРСР доводилося заповнювати безліч найрізноманітніших анкет, що являли собою самообмови. Під загрозою покарання за неправдиві відповіді від кожної людини вимагали відповідей на десятки питань.
Держава цікавилася, «чи є родичі за кордоном», «чи був репресований хто-небудь із родичів», «чи перебували на тимчасово окупованій території» тощо. Спочатку найнебезпечніше запитання стосувалося «соціального походження», що зумовлювало всю подальшу долю людини. Після війни цікавились перебуванням на окупованій території. А взагалі даним «об’єктивки» надавали великої ваги завжди.
Отже, було одержано вичерпну картину суспільства. Спираючись на матеріали суспільного облікування, Політбюро ЦК ВКП(б) у Москві одне за іншим приймало відповідні політичні рішення, спрямовані проти кожної наступної соціальної групи.
Відповідно до марксистсько-ленінської теорії боротьби класів партія добирала населення, з яким мала намір співіснувати. Решту — руками НКВД — ліквідували. Інший вид масового терору — зачистка окремих територій. Тут большевики практикували вже не соціальну перетруску, а підходили до справи з погляду політичної лояльності.
Вважаючи, що тут мала місце особливо висока концентрація ворожого режиму населення, большевики не просіювали населення група за групою, а у великих масштабах частково винищували, а частково депортували все населення певної території.
За відомостями колишнього співробітника УҐБ ОҐПУ Вадима Денисова, в історії органів НКВД було кілька визначних масових операцій, коли влада очищала від «потенційно небезпечних елементів» цілі краї, області й союзні республіки. Такі були Кубанська операція (1932–33), Тамбовсько-Воронезька (1934), Московська й Ленінґрадська (1936), Приморська (Далекосхідна; 1937–38), операції з чистки Естонії, Латвії, Литви, Західної України й Білорусії.
Фрагмент Із книги СЕРГІЯ БІЛОКОНЯ "Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. 1917–1941" (стор 659,660)
