26 травня в Трускавці освятили Алею Слави з портретами земляків, які загинули у війні з Росією, починаючи з 2014 року. В такий спосіб вшановано пам’ять полеглих захисників, жителів Трускавецької громади, а також переселенців. Подія присвячена Дню Героїв України.
Підтримати матерів, дружин, дітей та рідних загиблих захисників і вшанувати пам’ять про найдорожчих, сміливих і героїчних воїнів Трускавецької громади прийшло багато людей серед яких: побратими, друзі, колеги, сусіди, однокласники, працівники Трускавецької міської ради, міський голова, депутати, представники духовенства, школярі, численна громада.
Пам’ять про полеглих вшанували хвилиною мовчання, поклали квіти до портретів військових, запалили свічки. Поминальну службу очолив отець Петро Івасівка церкви Святого Миколая. Над стелами замайорів синьо-жовтий прапор – символ мужності й відваги для захисників у боротьбі за свободу та незалежність своєї Батьківщини. Під цим стягом ішли в бій, гинули, здійснювали подвиги. Саме українські військові підняли прапор України на гідну шани й поваги висоту. Синьо-жовті стяги майорять на бойових машинах, блокпостах, над бліндажами. Вони не лише нагадують бійцям про обов’язок захищати рідну землю, а й стають оберегами, проявами вдячності командирам, символами віри в перемогу, саванами для полеглих.
До присутніх звернувся міський голова Андрій Кульчинський, який вчергове висловив співчуття родинам військових, що полягли на фронті та подякував усім мужнім патріотам завдяки, яким ми можемо щоранку прокидатись і жити у вільній країні. До вітального слова також запросили військового Віктора Сарновського, батька полеглого Богдана-Дмитра Сарновського лейтенанта, командир 1 батареї протитанкових керованих ракет 24 ОМБР ім. Короля Данила.
Василь Хомин, семінарист Дрогобицької духовної семінарії виступив із віршем «Вічна слава Героям», ліричні пісні, з присвятою захисникам, виконали учасники квартету об’єднання «ВОЛОНТНРИм Разом»: Мар’яна Губицька, Іванна Степаницька, Іван Гладкий, Любомир Нечипор. Пісню на слова вдови військового Наталії Огірчак виконав її колишній учень Сергій Фендак з доньками. Ведучою заходу була Оксана Чіпак - головний спеціаліст Народного Дому Трускавця. Відділ культури міської ради виступив організатором заходу.
Проєкт Алеї Слави - ініціатива міського голови Трускавця Андрія Кульчинського. З міського бюджету, завдяки підтримці депутатського корпусу, було профінансовано встановлення стел та благоустрій території. Аби втілити проєкт Алеї Слави в життя було залучено чимало людей, зокрема, щодо світлин та інформації - родини загиблих тісно співпрацювали з Центром соціальних служб та Надією Онаць, яка його очолює. Працівники «Парку Курортного» виконали грандіозну роботу з облаштування території у надзвичайно короткі терміни, підсвіткою займається КП «Трускавецьсвітло» (буде невдовзі завершене), а самі стели - виконані на замовлення.
Зроблено максимум, аби місце вшанування наших земляків було достойним і викликало захоплення, спонукало замислитись про долю українців, про великі жертви покладені на вівтар нашої незалежності, про високу місію воїнів-захисників.
Як місце зустрічей, молитви, споминів - Алея Слави буде щоразу нагадувати про великий подвиг загиблих Героїв - уродженців та жителів Трускавецької громади: міста Трускавець, сіл – Орова, Зимівок, Бистрого, Доброгостова, Уличного, Модрич і Станилі, а також військових переселенців із інших українських міст, які своїм прикладом показали, як потрібно відстоювати незалежність, любити Україну та свій народ. На усіх світлинах їхні погляди світлі та сповнені життям. Такими маємо запам’ятати наших відважних земляків. Саме завдяки їхній посвяті живемо ми. Тож і Алея Слави цим Героям – не про смерть, вона про їхнє життя, про подвиг тих, які стали небесним військом та увійшли в історію як Герої, Захисники, Миротворці… Символічна Алея Слави Героям увіковічнює імена захисників, які поклали життя за свободу та незалежність України з 2014 року і до сьогодні: Микола Андрущук, Іван Бак, Володимир Баран, Роман Бендик, Михайло Білик, Тарас Бобанич, Петро Бориславський, Юрій Бунь, Іван Бутим, Іван Габчак, Гошовський Стефан, Олег Гуч, Олег Денюшин, Ігор Дідач, Роман Жук, Владислав Задирака, Микола Іваник, Микола Кілик, Орест Кінаш, Іван Комарницький, Володимир Комоняк, Роман Коркішко, Володимир Кріль, Юрій Куцук, Дмитро Левицький, Сергій Литвин, Роман Огірчак, Петро Осецький, Святослав Панченко, Микола Петрів, Андрій Процик, Дмитро Сарновський, Андрій Слопак, Руслан Стадник, Денис Степанов, Михайло Фарима, Андрій Филяк, Петро Цурукін, Сергій Шевчук, Андрій Шіхт, Ігор Шквирко, Петро Юркевич, Іван Яз. Не піднялась рука помістити на стели імена військових, які вважаються безвісти зниклими, адже ми досі молимось за них і дуже хочемо, щоб Господь їх вберіг для їхніх родин, для України.
Якби ці відважні чоловіки могли, вони точно зробили б усе, щоб знову бути серед нас - пригортати дружину і дітей, обіймати рідну маму і тата, сказати як сильно вони їх люблять. Та доля розпорядилась інакше - вони стали на захист рідних і своєї країни, бо зростали патріотами, бо шукали справедливості, бо прагнули жити у мирі на своїй землі. Якби ці воїни могли з нами говорити, то напевно попросили б нас цінували життя, дякувати за кожен унікальний день дарований Богом і тими воїнами, які бережуть мирний світ для нас. Вони б нагадали своїм сім’ям, рідним, друзям, колегам, побратимам, усім нам - не опускати руки й вірити у перемогу, робити все для цього й пам’ятати, як багато людей вже віддали за це найцінніше, що мали – життя.
Герої не вмирають, вони в наших серцях, думках, молитвах. Слава про них житиме вічно, як і ненька-Україна, за яку вони полягли.
