Найважливіша навичка піхоти. Бійці підрозділів Східного оперативно-територіального об’єднання вчаться рити позиції відділень у рамках курсу базової загальновійськової підготовки.
Вночі пролунав сигнал тривоги. Рекрути отримали ввідну, зокрема з якого напрямку потрібно очікувати умовного противника. У суцільній темряві були обрані позиції. Бійці почали рити окопи. Спочатку вирили окоп для стрільби лежачи, потім для стрільби з коліна, далі поглибили, щоб можна було працювати стоячи. Робота просувалася швидко попри холод.
“Вже копаємо п’ять годин, скоро завершимо. Маємо вирити 200-250 метрів. Відстань між бійницями 15-20 метрів”, — пояснив помічник інструктора Богдан, просуваючись по новоствореній системі сполучень. Він свого часу проходив такий же курс. До того ж чималий час провів на передовій.
“Звісно, очікували, що буде таке завдання, але не думали, що це буде о 03:00. Нічого, почали копати – все виходить добре”, – говорить гвардієць Андрій. Він — стрункий, молодий та худорлявий. Робота горіла в його руках. Його слова підтверджує його трохи атлетичніший на вигляд Руслан. — “Лежачи не так складно копати, бо не потрібно викидати далеко ґрунт, складніше з окопом для стрільби стоячи”.
Вік рекрутів — різний. Серед них чимало — старшого віку. Але вони так само вперто довбали мерзлий ґрунт, формували бруствери та бійниці.
“Лопати гострі. Щоб швидко копати, потрібна добра фізична форма”, — запевняє гвардієць Юрій. З ним погоджується рекрут Євген. — “Важкувато, але скоро знадобиться. Потрібно навчатися. Служив у нестройових військах дуже давно”.
Поряд працює гвардієць, якого теж звати Євген. Він розмірено рубає коріння лопатою. До цього рекрут не служив, проте не так давно вирив не один кілометр позицій.
“Був звичайним монтажником бетонних конструкцій на підприємстві. До мобілізації будував укріплені райони. Перша лінія, “нуль” траплявся іноді, на напрямку Волчанська. Ставили “капсули”, окопи рили, “ВС” [вогневі споруди]. Незабаром сам дізнаюсь, наскільки такі споруди допомагають”, — каже гвардієць Євген.
Серед учасників курсу є також досвідчені військовослужбовці з різних підрозділів Східного оперативно-територіального об’єднання.
“Особисто я сьогодні прорив метрів п’ятнадцять, не менше. Вісім років вже служу в Нацгвардії, охороняв стратегічно важливі об’єкти. Проте останні два роки доводиться багато копати. Маємо район відповідальності. Тут я на підвищенні кваліфікації, багато чого навчився за різними напрямками”, — пояснює гвардієць Ферум.
Риттям окопів бійці не обмежуються. Під час занять з фортифікації інструктори проводять стрес-тести з тактичної медицини. Минулого тижня бійці пройшли відповідний курс.
“Подаємо команду. Визначаємо пораненого та різновид й ступінь ураження. Наприклад: номер “16″ – ліва рука – ампутація. Допомога надається по системі “MARCH“. Найбільше уваги приділяємо масивним кровотечам та ураженням дихальних шляхів, порядку дій групи евакуації. Важливо, щоб це відбувалося під прикриттям, і щоб бійці максимально використовували укриття. Окоп – це “жовта зона”. Саме там ми маємо надавати допомогу. І нею має проводитись евакуація. На поверхні маємо “червону зону”, нам потрібно уникати маніпуляцій у ній, щоб не бути враженими”, – пояснює інструктор Патрон.
Для багатьох з них така “опція” вже не є новиною. Особливо для тих, хто останні два роки провів на передовій. На курсі — не лише новачки.
“Відправили сюди на підвищення кваліфікації. Думав, що після боїв на Луганщині, мене вже немає чому вчити, але це виявилось не так. Багато дізнався з інженерної підготовки та з медицини”, — міркує сумський гвардієць Шайтан. Він брав участь у боях за Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне.
“Досвід надання допомоги у бойових умовах маю: пройшов дві ротації у Серебрянському лісі та Кліщіївка. Серед найбільш лайтових випадків: товариш не встиг вскочити під час обстрілу до бліндажа, і отримав осколкове поранення у спину. Тоді, на щастя, все обійшлося, важливі для життя органи не були уражені. Його позивний Малий, він з нами ще десять днів тоді воював, поки його вдалося вивезти”, — ділиться слобожанський гвардієць Комар.
Досвідчені бійці визнають: в умовах війни дронів робота великогабаритної інженерної техніки на передовій, фактично, неможлива. Її доцільно максимально залучати у більш безпечних зонах. Причому малогабаритні зразки без дистанційного керування також являють собою зручну ціль для “скидів” та fpv. Тим більше росіяни ними сьогодні полюють навіть за окремими стрільцями. Власне тому, лопата та темна пора доби, поки що, залишаються важливими союзниками піхоти.
Відділення інформації та комунікації
Східного територіального управління
Національної гвардії України
