Спогадів про Великдень у ГУЛАГу до 1953-ого (смерті Сталіна) значно менше, ніж спогадів про святкування Різдва. Це історик Ігор Дерев’яний пояснює кількома причинами.
Взимку було менше роботи. Частина в’язнів якраз на Різдво одержували передачі від рідних, оскільки мали право лише на одну передачу на рік. Родичі передавали не готові продукти, а лише компоненти страв (пшениця, горіхи), тоді коли на Великдень передавати м’ясні виробі було справою безнадійною – адміністрація таборів їх вилучала. Та й в умовах повоєнного побуту в Україні, родини, що залишилися без одного, а часто й більше, членів сімей, не могли дозволити таку розкіш.
Проблемою Великоднього святкування для в’язнів ГУЛАГу було невміння вираховувати правильний день, особливо, коли у лаґпункті (зоні) не було в’язня-священика. Проте навіть у правильно визначену Великодню неділю святковий стіл у ГУЛАГу складався лише з в’язничного спецхліба, дуже рідко це був домашній буханець..
Ось як згадує Великдень 1952-ого 4-ї жіночої зони спецтабору №1 Мінлаґу (м. Інта) Любомир Полюга, з’язковий та охоронець Головного командира УПА Роман Шухевича.
«Тоді жіночу бригаду під конвоєм привели на місце роботи – копати промерзлий після зими ґрунт для фундаменту будівлі. Жінки виконали норму до 16-ї години, для того, щоб повернутися у барак для святкування, проте конвой наказав далі працювати. Відмова бригади викликала погрози із цькуванням собаками, попереджувальними пострілами вгору. Раптом котрась із жінок заспівала «Христос Воскрес із мертвих…» Спів підхопили всі жінки – це надало їм моральну силу стійкості проти свавілля. Конвоїри розгубилися – вперше побачили супротив, і офіцер наказав: «Строиться, пошли в зону!»
Попри складні обставини, в яких доводилося жити в’язням, вони усіляко намагались виявити шану святу Великодня… Воскресіння для в’язнів-українців у роки поневірянь був не лише стовпом національної ідентичності та моральної стійкості, але й елементом опору системі. Люди жили вірою у воскресіння України та надією на повернення додому.
Більше про Великдень українських політв’язнів ГУЛАГу у статті Ігоря Дерев’яного.
Проект «Локальна Історія».
