Нещодавно у хорватському місті Пула завершився Чемпіонат Європи з баскетболу серед ветеранів за версією ESBA. Українські команди одразу в декількох вікових категоріях вибороли золоті медалі, зокрема і у віковій категорії 65+ серед чоловіків, де виступала команда Lviv Basket.
Про успіх команди на турнірі, попередні змагання та стан ветеранського баскетболу розповів капітан чемпіонів Європи, відомий баскетбольний тренер Віталій Детюк.
Віталію Артемовичу, розкажіть про тріумф львівської команди на чемпіонаті Європи. Яким був склад учасників та формат змагань?
Всього на старт вийшло чотири команди: Литва, Чехія, Росія та ми. У першій грі ми перемогли литовців з різницею в 20 очок. Наступного дня з ще більшою перевагою виявились сильнішими за чехів. Наостанок залишалось зіграти з Росією. Згідно з регламентом, після групового етапу перші дві команди мали розіграти долю золотих медалей. Наша перемога над росіянами забезпечила нам перше місце в групі та опустила їх на третє. У фіналі ми знову зустрілися з чехами. Там знову були сильнішими, хоча матч видався більш напруженим: фінальний рахунок – 50:38 на нашу користь.
Хто складав кістяк команди зі Львова?
Важливо розуміти, що в такому віці важко знайти людей, які можуть грати у баскетбол. Ще важче сформувати команду, враховуючи фінансові труднощі. Виїзд на турнір у Хорватію організовували за свій кошт, тому не всі змогли нам допомогти. Тож, якщо хтось може і хоче допомогти – завжди будемо раді. Склад вдалося зібрати бойовий, долучивши гравців з інших міст: Володимира Гамова, Володимира Коробкова та Сергія Штанька з Дніпра, Бориса Винниченка та Михайла Буцька з Києва, Олександра Свірідова, Михайла Овсяннікова і Григорія Засіки з Житомира. Що ж до львів’ян, то участь взяли Ігор Потіцький, Олександр Михайловський, Юрій Фолюс, Богдан Макар, Андрій Снитін та Віталій Детюк. Володимир Гамов став MVP турніру. Загалом, ми дали змогу зіграти всім, хто відгукнувся на нашу пропозицію та поїхав разом з нами. Каші не зіпсував ніхто (сміється).
Як відбувалася підготовка до турніру?
На початку травня у Львові відбувся міжнародний турнір, присвячений пам’яті відомих баскетболістів. Завдяки організатору Орестові Тимочкові нам вдалося вперше награти склад. Власне ці змагання і виявились єдиними на шляху підготовки до Чемпіонату Європи в Хорватії.
Чи задоволені гостинністю приймаючої сторони та організацією змагань?
Так. Можу розповісти про невеличкий конфуз. Ми ще люди старого гарту, тому по приїзді хотіли отримати розклад ігор. Організаторам довелося пояснювати нам, що він вже надісланий на електронну пошту. Довелося йти в ногу з технічним прогресом (усміхається). Пула – містечко на узбережжі, тому між матчами могли засмагати та купатись у морі. Одним словом – відновитися перед наступними іграми. Змагання відбувалися в сучасних залах. Влаштувалися відповідно до власного гаманця: хтось просто на узбережжі, інші у готелях подалі, аналогічно і з харчуванням. Суму в 300-400 євро, необхідну для поїздки, дехто відкладав не один місяць. На жаль, організація, котра опікується ветеранським баскетболом в Україні, не може оплачувати закордонні поїздки, тому робимо усе самі. Наступного року видатки будуть ще більшими, адже європейська першість відбуватиметься поблизу Валенсії в Іспанії. Ми на високому рівні тримаємо реноме українського, зокрема львівського, баскетболу, тому будемо вдячні, якщо знайдуться меценати, котрі допоможуть в майбутньому з подібними поїздками.
Ви пригадували, що брали участь у міжнародних турнірах ще з 2012 року. Чи були якісь успіхи до перемоги на цьогорічній європейській першості?
Беремо участь в подібних турнірах з 2012 року. В 2011 був заснований наш ветеранський клуб. Відтоді неодноразово брали участь у Чемпіонатах Європи та світу. На дебютному для себе чемпіонаті Європи в Каунасі взяли третє місце. Це був 2012 рік. З теперішньої команди на цей чемпіонат їздило одразу шестеро гравців: Ігор Потицький, Юрій Фолюс, Олександр Михайловський, Богдан Макар, Андрій Снитін та я. Інші гравці, котрі виступали в 2012 році, не змогли поїхати в Хорватію з різних причин: комусь не вистачило коштів, у когось вже здоров’я не те, а когось, на жаль, уже немає з нами. У 2013 були п’ятими на Чемпіонаті світу в Греції. Там до призів не вистачило одного ривка: програли чехам та опинились поза п’єдесталом пошани.
В загальному від турніру до турніру склад нашої ветеранської команди змінюється. Україна велика, тому майже завжди вдається привезти сильний склад. А те, що виступали під прапором Львова, то це тому, що саме ми оплачували реєстраційний внесок.
Як вдається підтримувати форму в Вашому віці? Наскільки часто вдається зібратись, щоб пограти в улюблену гру?
У нашому віці важко знайти ще здорових людей, а тих, хто досі може грати в баскетбол, ще важче. Наведу приклад з того ж Чемпіонату Європи. Ми – не найстарша вікова група. Окрім нас, ще є колективи у категоріях 70+ та 75+. Інколи їх об’єднують, адже зазвичай приїжджає 1-2 команди. Що ж до нас, львів’ян, то намагаємось раз на тиждень збиратися. Взимку це вдається легко, а от ближче до теплої пори року не завжди. У палаці спорту «Галичина», де ми збираємося, часто відбуваються різні заходи та доводиться відмовлятися від тренування. У нашому віці вже не хочеться вдаватися до авантюр та шукати якісь інші зали. Були б люди, які можуть допомогти з орендою залу, підшукати хороші альтернативні варіанти, то частоту наших зустрічей можна збільшити. Два тренування на тиждень ще нікому б не зашкодили.
Що далі у планах ветеранської команди Lviv Basket?
Вчора зібралися усі, хто зі Львова, і почали думати як акумулювати кошти на поїздку наступного року. ESBA та FIMBA – дві організації, що організовують ветеранські турніри. Перша – європейська, де на перших ролях литовці та українці. Інша – світова, яка організовує континентальні та міжконтинентальні змагання. Серед організаторів там чимало латиноамериканців. Якщо їхні першості відбуваються в Європі, то намагаємось долучатися. Минулого року в Італії відбувався чемпіонат: там зібралося близько 340 команд та 5000 учасників. Уявляєте наскільки підніметься повага до українського баскетболу, якщо гідно виступити на такому рівні? Та й брати участь в такому надзвичайно цікаво. Восени розпочнемо, так би мовити, новий сезон. У Житомирі повинен відбутися турнір пам’яті Геннадія Чечуро – видатного баскетболіста, Чемпіона світу-1967. У листопаді в Києві буде змагання присвячене пам’яті не менш легендарного баскетболіста Миколи Баглея. Наступного року FIMBA організовує світову першість у Фінляндії. За вдалого збігу обставин поїдемо і туди. Участь у турнірах від цієї організації бере трохи більше команд, ніж у ESBA.
Чим доводиться жертвувати заради баскетболу? Вдається поєднувати з іншою діяльністю Ваші виступи?
Найбільше доводиться жертвувати коштами. Що ж до зайнятості, то це – індивідуально. Наприклад, я ще працюю в школі, дехто сидить на пенсії, інші мають власний бізнес. Саме вони й допомагають при виїзді на турніри, оплачуючи не лише власну поїздку. Крутимося як можемо. Намагаємось старіти цікаво, а не сидіти на одному місці (сміється).
