Головного отамана армії УНР Симона Петлюру поховали на цвинтарі Монпарнас у Парижі 30 травня 1926 року.
Цвинтар вважається найпрестижнішим у столиці Франції. Там поховані президент Франції Поль Дешанель, письменники Гі де Мопассан і Жан-Поль Сартр, поет Шарль П'єр Бодлер, пише gazeta.ua.
На поховання до Парижу приїхали лідери української еміграції Андрій Лівицкий, Валентин Садовський, генерал Володимир Сальський і делегати українських громад у країнах Європи та Америки. Був присутній військовий аташе Франтішек Клеберг, що представляв польського лідера Юзефа Пілсудського. Прибули посланці французького і чеського урядів.
"Факт смерті Петлюри справив у лавах пілсудчиків велике враження. Пілсудський висловив співчуття через свого ад'ютанта Андрію Левицькому, в якому говорить, що "Польща не забуде допомоги українського народу, отриманої в критичний для неї момент", - йшлося у донесенні агентів СРСР.
"З часів 1917-1918-х не було ще події, яка б так незвичайно схвилювала все українство. Люди страшенно оплакували й оплакують Петлюру, який втілював у собі ідею української державності та боротьби за неї. І на другий же день після вбивства сталося щось небачене серед еміграції. Всі об'єдналися. До нас прийшли і шаповалівці, і галичани. Утворено в Чехословатчині Комітет із вшанування пам'яті й обороні чести Симона Петлюри! До нього приєдналися 103 організації. У Парижі ми лічили 200-300 свідомих українців, але на похорон прийшло кілька тисяч. І якби ви бачили, з якою побожністю схилялися вони перед труною. З усіх кінців світу телеграфично замовлено було вінки з чудесних квітів жовто-блакитних, було багато французів, кавказців, поляків. На цвинтарі промов не було, заспівали тільки "Заповіт", який справив серед цих обставин колосальне вражіння. Мої приятелі, старі французи – письменники і політики говорили, що такого похорону вони ще не бачили і що навіть похорон Віктора Гюго справляв менш зворушуюче вражіння, ніж ці щирі, величні та мовчазні проводи", - писав у листі до Лідії Шишманової дипломат Олександр Шульгін.
