З-поміж інших українських регіонів волинський стиль упізнаваний за кількома найвідомішими ознаками, про які розповімо у статті. Здавна волинська вишивка славилася своїми геометричними візерунками, чіткими й нескладними за композицією.
Про це йдеться у матеріалі Центр дослідження і відродження Волині
Цей старовинний одяг вирізняється тим, що більшість вишиванок у цьому краї викроювалися ножем, а коміри в таких убраннях були викладними. Вони прищіплювалися запонками (по-тодішньому — шпонками, що відомі ще з козацької доби) з олова зі скельцем або ж “жичками” — вовняними смужками червоного або зеленого кольору.
Крій чоловічих і жіночих сорочок принципово не відрізнявся, однак за нанесенням орнаменту можна було ідентифікувати молодих хлопців — власників вишитого вбрання: їхні сорочки розшиті на комірі, пазусі та чохлах. Жіночі ж сорочки були довгими, ніж у чоловіків: по кісточки. Розшивалися вставки, рукави, іноді комір та пазуха. Для цього використовували переважно червоні нитки з вкрапленнями чорних барв. А чого варті самі лишень назви, подекуди романтичні, подекуди екзотичні: “хмелик”, “хрести гречкою”, “безконечник”, “кукурузка”, “огірочки на дві половинки”, “кошички”, “баранячі роги”, “сокирки”, “копита”, “сливочки”, “дубове листя”, “рутка”, “очка”, “ягідки”, “цимбали”, “звізди”. І сьогодні волинські майстрині-рукодільниці полюбляють називати власні творіння, переосмислюючи давні назви або ж створюючи авторські.
У цій частині України жіночі сорочки щільно призбирують навколо шиї, оздоблюють аксесуарами. Чоловічий гардероб більш стриманий щодо прикрас. У регіоні існує традиція прикрашати сорочки візерунковим ткацтвом. Під його впливом утворилася техніка шитва, що зветься занизуванням. Воно полягає в тому, що вишивальна нитка протягується через усю довжину орнаменту, як у шві “вперед голку”. Згідно з орнаментом, вишивається горизонтальними паралельними стібками справа наліво до кінця ряду, а відтак у зворотному напрямку.
Популярну червону або насичену вишневу барву тут зазвичай відтіняють синім або чорним кольором. Геометричні або рослинні орнаменти часто прикрашають всю площу рукава — “так багатше”, скажуть вам місцеві рукотворниці.
Краса волинської вишивки захоплювала видатну українку, вихідця цього краю — письменницю Лесю Українку. Мало хто знає, та ще в 6 років вона сама навчилася шити й вишивати, а відтак взяла мережити сорочку своєму татові. В дитинстві, у селі Колодяжному, вона залюбки носила народні строї, вишиванки.
Цю любов розділяла й мати поетки Олена Пчілка. Вона першою в Україні видала альбом орнаментів вишивки Полісся, що побачив світ у 1877 році.
Як бачимо, волинська вишивка має свою особливу душу, давні традиції й сучасне переосмислення.
