Львів не має команди у чоловічій баскетбольній Суперлізі. Найкращий представник міста на баскетбольній карті України – вищолігова «Львівська Політехніка». У цьому сезоні команда займає передостаннє шосте місце групи 2, маючи лише дві перемоги в активі. Домашні матчі проводять у спорткомплексі НУ «Львівська політехніка», що в Стрийському парку.
Про стан справ у команді, фінансову підтримку та перспективи кожного нам вдалося поспілкуватись з Ярославом Зубрицьким – тренером, колишнім спортсменом у чиєму послужному списку звання чемпіона Болгарії та Україні.
Ярославе, розкажіть про команду «Львівської Політехніки». Як Ви оцінюєте фізичну форму гравців та рівень підготовки до наступних матчів?
Команда підготовлена добре. Вважаю, що хлопці перебувають у хорошій формі. Варто лише робити поправку на те, що ця команда повністю студентська. Усі гравці, що перебувають в команді, є студентами НУ «Львівська Політехніка» за винятком декількох, які ще є школярами. Однак і вони в майбутньому розпочнуть навчання в цьому університеті. Головною проблемою команди є відсутність досвідчених гравців.
Як побудований тренувальний процес у команді? На що робляться акценти?
Влітку ми розпочинали з загальної підготовки: тренувалися як і в залі, так і на стадіоні. Зараз в основному відпрацьовуємо гру в обороні і в атаці, награємо зв’язки, взаємодії. Також є індивідуальні тренування, а вечір присвячений ігровому тренуванню.
Чи відповідає рівню змагань тренувальна база та ігровий майданчик? Чи задоволені Ви цими умовами?
На сьогоднішньому етапі я вважаю, що це непогані умови. В майбутньому, при появі спонсора, звісно хотілось би проводити матчі у Палаці спорту «Галичина».
Палац спорту «Галичина» пам’ятає ігри БК «Політехніка-Галичина». А скільки людей підтримують Вашу команду сьогодні, цікавляться її справами?
Зараз у команди вкрай мало прихильників. Фактично є лише ті, хто пам’ятає ще давніші часи львівського баскетболу, також люди, що відвідують більшість спортивних подій в місті. Проте повторюсь, їх небагато.
Яким чином здійснюється фінансування команди?
Львівська політехніка надає команді можливість тренуватися у залі спорткомплексу, а також оплачує наші виїзди та прийом домашніх матчів. Міська та обласна влада поки обходять команду стороною і на неї не виділялось жодних грошей. Нещодавно у Львівської місцевої федерації баскетболу змінився президент. Сподіваємось, що з Дмитром Крамарем вдасться змінити ситуацію, зрушити її з мертвої точки. Як і я, Дмитро Крамар є колишнім баскетболістом, дуже любить цей вид спорту. Є сподівання, що він також сприятиме росту нашій команді, що, зрештою, вже і робить. Загалом дуже хотілося б, щоб баскетбол у Львові розвивався серйознішими кроками. Приємно, що у нас є бізнесмени, які також розвивають свої клуби, які виступають у першій лізі України. Для прикладу, Роман Городечний уже не перший рік фінансує БК «Львів», а Юрій Хомин – «Віта-Агро». Приємно, що не один, а два клуби представляють Львівщину у цих змаганнях.
Минуло вже трохи часу від завершення Вашої кар’єри гравця. Що сьогодні, оглянувшись назад, Ви б визначили як власне слабке місце?
Моє? (усміхається)… Це, перш за все брак школи. У баскетбол я розпочав грати доволі пізно, почав тренуватись у 16 років. Не було базових вмінь і це доволі довго заважало. Постійно потрібно було допрацьовувати.
Хто з Ваших підопічних є продуктом праці львівської баскетбольної школи?
Із львівської школи у нас в команді є Максим Викрикач, Віталій Капко, Данило Кич, та Павло Кич. Однозначно, що хотів би бачити у складі більше хлопців зі Львова та щоб вони грали провідну роль в команді, допомагали здобувати результат.
Чим повинен вразити Вас гравець, щоб потрапити до команди?
Перш за все – бажання. Я не кажу, що не потрібні задатки, однак на першому місці має бути бажання грати у баскетбол, тренуватися та прогресувати. Чи може заграти розігруючий зі зростом 1,80? Так. Однак не варто забувати й про таких, які мають все, окрім бажання, - такі грати не будуть. Також важливою є наявність певної школи, володіння базовими навичками.
У Вашій групі є команди з Рівного та Івано-Франківська. Чи є зустріч з кимось із них принциповою, тобто чи присутній дух дербі? А також, що Ви можете сказати про готовність лідерів турнірної таблиці Вищої ліги до Суперліги?
Звісно, певний особливий дух у зустрічах з командами є. Так минулого року, коли ми боролись за перше місце з івано-франківською «Говерлою», це вдавалось краще. Сьогодні у зв’язку з різким омолодженням складу, на жаль, не можемо скласти гідної конкуренції. Що ж до лідерів Вищої ліги, то, думаю, відсотків на 50 їм варто підсилити свої склади, якщо їхня мета – виступи в Суперлізі.
Чи проявляють інтерес до Ваших гравців, можливо й до Вас, як до тренера інші команди?
Завжди кажу хлопцям, що це їх шанс. У них є багато ігрового часу та можливість відточувати майстерність у Вищій лізі. Якщо ними цікавитимуться, вони, мабуть, перейдуть в інші команди. Перш за все через погане фінансування. Саме тому один з наших гравців Микита Базилев перейшов до команди з Харкова. Я поки працюю тут. З жодними пропозиціями на мене не виходили, а якщо буде цікава пропозиція, то будемо розглядати, а чому б і ні?
Тарас Жеребецький, Львівська міська федерація баскетболу
