Нуно 71 рік і одного разу він наважився залишити розмірене пенсійне життя у Португалії, щоб приїхати в Україну і допомагати людям, які постраждали через війну.
Чоловік зізнався, що коли побачив фото й відео з Бучі, Ірпеня та Гостомеля після того, як звідти відступили війська окупантів, просто не міг вчинити по-іншому. Ні поважний вік, ні застереження рідних, ні відстань Нуно зупинити не змогли, пише ЛОДА.
«Від липня минулого року він як волонтер на Головному залізничному вокзалі у Львові зустрічав евакуаційні потяги з прифронтових областей, допомагав підносити речі, відводив у пункти медичної та психологічної допомоги і просто слухав та підтримував щирим словом тих, хто хотів виговоритися. Зізнається, для багатьох, хто прибув, останній пункт був найважливішим. Наразі наш португальський друг поїхав додому, але наголосив, що обов’язково повернеться», – зазначив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Нуно став невід’ємною частиною команди «Медико-психологічної допомоги», яка з перших днів повномасштабної війни та дотепер щодня зустрічає евакуаційні потяги та кілька разів на тиждень – евакуаційні автобуси, а ще – надає медичну і психологічну допомогу, інформує, скеровує на отримання грошових виплат, поселення чи виїзд за кордон.
«Волонтери – це фундаментальна потреба для України, і фундаментальна сила, яка дозволяє підтримати кожного, хто цього потребує», – каже Нуно на основі того, що побачив зсередини, коли волонтерив разом з іншими небайдужими людьми по 12 години на добу.
Нагадаємо, Медико-психологічна допомога працює на Головному залізничному вокзалі Львова. До команди увійшли лікарі, студенти-медики, небайдужі люди різних статусів та професій.
«Особливу віру в майбутнє та незламність нашого народу вселяє те, що часто у склад спільноти зголошуються ті люди, яких свого часу теж зустрічали волонтери в блакитних жилетах», – додав очільник області.
