У це село на Перемишлянщині, що загорнулось у пишну хвилясту ковдру пагорбів Опілля, мали б возити екскурсії та прищеплювати тут школярам любов до рідного краю. По перше - тут неймовірно красиві краєвиди. Довкруж села справжні гори - понад 300 метрів над рівнем моря!
По-друге, Дусанів дуже давнє село, знане ще з 1370-го року. Його теренами вився княжий шлях з Галича у Володимир-Волинський. Про давні, ще дохристиянські часи, свідчать і топоніми - біля Дусанова є Бабина гора та Бабин діл. Очевидно на якійсь із ближніх гір стояв язичницький бовван. Неподалік села ще з княжих часів до 1744-го року діяв стародавній монастир.
По-третє, Дусанів завжди було свідомим українським селом. Ще у 1861-му році громада Дусанова просила митрополита Григорія Яхимовича, аби він був заступником прав українців перед австрійською владою. Наступного року дусанівці зібрали 75 золотих ринських на будівництво Народного дому у Львові. А у 1910-му році в селі спорудили будинок для потреб “Посвіти”. Тож не дивно, що тут зростали патріоти, які чинили гідний опір окупантам.
Під час Другої світової до кінця 1944-го року УПА контролювало 40 сіл Бібрського, Перемишлянського, Бережанського і Рогатинського повітів. А столицею цієї повстанської "республіки" стало саме село Дусанів!
4 червня 1945 року між Дусановом та Мельною відбувся бій повстанців з переважаючими силами НКВС. У тому бою загинуло 11 повстанців.
Уже по війні (1946 р.) секретар Львівського обкому КП(б)У І.Грушецький писав в доповідній записці: “…село Подусильна и близлежащие села Дусанив, Бачив, Болотня, Янчин поражены бандитизмом, в этих селах имелись ряд бандитских проявлений и в частности большое количество террористических актов». Відтак чимало дусанівців було репресовано.
Дусанів цікавий не лише історією - тут є на що подивитись. У горішній частині села на горбочку “виросла” старовинна дерев’яна церква Архангела Михаїла, збудована в 1698-му році - одна з найстаріших на Перемишлянщині. А ще дивує високим гострим шпилем римо-католицька каплиця-мавзолей. На жаль, перебуває в запустінні та поступово руйнується...
Сюди справді мали б возити туристів та школярів на екскурсі, бо історія цих місць, героїчний чин дусанівців цілком на це заслуговують. Але нині тут тихо. Лиш маршрутка, натужно форкаючи двигуном, важко піднімається крутою дорогою села, щоб привезти тутешніх селян до рідних домівок. Та ще мене, трохи запилюженого, але втішеного від знайомства із старовинним галицьким селом.
Богдан Волошин, Локальна Історія
