Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Золота галицька провінція: Сасів - село біля витоків Західного Бугу

Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
Фото - Богдан Волошин, Локальна Історія
1/13
Чим більше подорожую, тим більше переконуюсь, що майже кожне друге село в Галичині колись було містечком і жило за маґдебузьким правом. Та далеко не всім пощастило дотривати до сучасності в такому поважному статусі. Більшість перетворилось на звиклі села.

Така доля спіткала і чарівний Сасів, що неподалік Золочева. Спершу тут було село Комарів, назване так на честь його засновника Комара Кухмистовича, яке згадується в “Описі Чорнобильського замку” (1552 р.) Пізніше володар Олеського замку Іван Данилович з дозволу короля Сигізмунда ІІІ у 1615-му році заснував тут місто і назвав на честь свого родового герба “Сас”. Впливовий магнат подбав про розвиток свого міста - отримав дозвіл на ярмарок тричі на рік, торги кожної середи і суботи, крім того мешканці були звільнені від податку на 4 роки. Попри не дуже родючі ґрунти, містечко успішно розвивалось завдяки торгівлі, а ще Сасів славився добірною рибою та медами, ремісничими виробами.

Але, як це часто траплялось із галицькими містечками, в історії Сасова були дві фатальні дати, що круто повернули його історію. У 1675-му році військо Аджі-Гірея взяла штурмом Сасів, спаливши замок і саме місто. Під час страшної різні загинуло чимало меканців міста, чимало потрапили в ясир. 

Після такої біди місто могло б і не піднятись, якби ним не заопікувався Ян ІІІ Собєський, який полюбляв тут бувати з коханою дружиною Марусенькою, полюючи на дичину в тутешніх лісах. Король навіть заборонив жовнірам квартируватися в сплюнрованому містечку. Проте у 1682-му році Сасів таки втратив маґдебурґію. 
Ще одна біда трапилась уже в ХІХ-му столітті. Про неї так написав на полях напристольного єванґелія отець Симеон: “Дня 28 латинського липня 1887-го року майже все містечко Сасів впало жертвою вогню...” Вогонь знищив ратушу, костел, згоріли церква, плебанія, дзвіниця, загинуло кілька мешканців. Жар був таким сильним, що стопились старовинні церковні дзвони... 

Попри те Сасів не пропав. Більше того - він перетворився на відомий на всю Австро-Угорщину курорт з водолікувальною лічницею. Протягом літа тут лікувались 300-400 недужих, яких доглядали троє лікарів. Окрім того, золочівське панство полюбляло приїздити в Сасів на концерти, що відбувались у палацовій залі. Панство любило тут розважатись, бо око милували пречудові довколишні краєвиди - річка Західний Буг, що бере початок в сусідньому селі Верхобуж, вигадливо петляла долиною, утворюючи мальовничі острівці, з’єднані місточками. На цих острівцях постали лікарня, будиночки для недужих, які полюбляли спацерувати стежками, милуючись чудовими тутешніми краєвидами. На березі великого ставка був палац, довкола якого заклали розкішний парк. Крапку в цій історії поставила Перша світова. Палац було зруйновано. Що не знищили за Першої, добили за Другої світової.

Цікаво, що ще у 1638-му році в Сасові заклали папірню. А вже в 60-тих роках ХІХ-го століття тут збудували одну з найбільших в Європі паперових фабрик. Вона перестала існувати завдяки життєдіяльності російським вояків, які її знищили в Першу світову. Й досі передмістя Сасова називається Папірня.

Варто згадати, що в містечку з початку ХYІІІ-го століття селились євреї. Тут була велика хасидська громада. Досі сюди навідуються хасиди, щоб вшанувати пам’ять тутешнього рабина-чудотворця та кабаліста Мойшу Лейба. Про Сасів згадується в польському часописі “Земля” за 1914-й рік: “Велика жидівська місцина, повна вибоїн та ровів на ринку, яку, здається, ніколи не підмітали, темна, якщо місяць не підсвітить, бо на ній немає жодного ліхтаря, але горда своїм званням рабина-чудотворця”. Німецька окупація та сталінські репресії поставили криваву крапку на мультикультурності Сасова.

Попри нелегку долю та жахіття воєнного часу, Сасів вижив і розправив плечі. Село, як і чотириста літ тому, оточують хвилясті пагорби Вороняків - Сторожиха, Божа Гора та Городисько. Все так же тече долиною Західний Буг. Десь зовсім неподалік - замок в Підгірцях і прадавнє городище Пліснесько. А справжньою перлиною Сасова є пречудова дерев’яна Миколаївська церква. 

Дата її заснування вирізана на одвірку - 1731 рік. Хоч деякі дослідники твердять, що її вік суттєво більший. У церкві неймовірної краси семиярусний вівтар. Справжнє диво, що храм не згорів у фатальній пожежі 1887-о року і не потерпів під час воєнного лихоліття. 

Найбільше до душі припало широке опасання-галерея довкруж храму. Напевно через те, що вона найкраще збережена і цілком автентична на відміну від покрівлі церкви. Особливо потішив образ святого Миколая в повен зріс на вхідних дверях. Довкруж нього одвірки помережані написами старослов’янською мовою. На жаль, храм був зачинений, а там знаходиться старовинний іконостас, найдавніші ікони якого намальовані, за свідченням дослідників, знаним малярем Іваном Рутковичем з Білого Каменя ще у ХYІІ-му столітті!
Отже у мене є причина ще раз навідатись у славний Сасів, щоб надихатись неймовірним тутешнім повітрям, помилуватись чарівними краєвидами та поспілкуватись із файними та гостинними людьми.

Богдан Волошин, проект Локальна Історія

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");