Восени тут якось особливо гостро відчувається давнина. Серед гір, порослих буковим лісом, у вузькій долині, що розливається широкою рівниною у пониззі, заховане мальовниче село Якторів. Неподалік проліг гомінкий гостинець на Золочів і далі на Тернопіль.
З горішньої частини села відкривається захопливий краєвид: покручені звори гір, широки простори долини, у далині мріють намистини сіл, позначених білими шпилями дзвіниць та куполами храмів.
Історія села дуже давня і часто сумна. Якторів знаний ще з 1401-го року, про нього згадується в грамоті короля Ягайла, в якій йдеться про те, що «маєтності сіл Якторова і Млинівців (Унів) передано у користування унівським монастирям».
Мешканці місцевих хуторів та власне села зазвичай займались мисливством та рибальством. Пізніше почали розорювати землі, вирощувати городину та пшеницю. Але часто праця якторівців нищилась ворогами, що плюндрували село. У 1549 році татари пограбували Якторів. За свою історію село горіло тричі, пережило дві епідемії тифу. Чимало мешканців села загинули у Першу і Другу світові війни, були вивезені на роботу до Німеччини і в Сибір.
До всіх лих додалось ще одне - у 1944-му році нова влада перейменувала Якторів на Ясенівку. У села вкрали назву! І лиш в 1991-му році Якторів повернув свою історичну назву.
Попри лихоліття село жило і працювало. У Якторові з 1897-го року діяла «Просвіта», а також товариство «Сокіл Батько». Дивовижно, що на будинку “Просвіти” в центрі села з-під тиньку досі видко напис “Читальня Просвіти”. Очевидно варто було б його відреставрувати і відновити - гарний автентичний знак, що свідчить про свідомість місцевих українців.
А неподалік бовваніє велике сіре громаддя монастиря, до заснування якого в міжвоєнний період доклався Митрополит Андрей. Ігуменею тут була сестра-валиліянка Йосифа (Олена) Вітер. У сільському будинку “Просвіти” мати Йосифа проводила катехизацію, викладала історію України, українську літературу, вчила церковному співу, писала сценарії для вистав. Її жертовне життя - справжній духовний подвиг і приклад для нащадків.
На жаль, нині мури колишнього жіночого монастиря студитського уставу, поступово руйнуються - вітер вільно влітає в розбиті вікна та відчинені двері - червоний дах монастиря уже обвалився. У мурах панують забуття та байдужість...
А за кілька кроків височіє дивовижної краси мурована велична церква, яку розпочали будувати ще в 1910-му році. Відомо, що на викінчення храму у 1929 році, гроші надав Митрополит Андрей Шептицький, ще й подарував церкві святого Миколая кілька стародруків із дарчим написом.
... Отаке звичайне незвичайне галицьке село серед опільських пагорбів та кучерявих лісів. А скільки воно пережило, які історії можуть розповісти старовинні будинки та храми! Якби лиш вони могли говорити...
Богдан Волошин, Локальна Історія
