Уже не раз переконувався, що корисно повертатись туди, де уже бував, але залишив своє серце. Так у мене сталось із Бучачем - дивовижним містом над повноводою Стрипою. Містом із такою кількістю історичних пам’ятників, що вистачило б й на цілу область! Був там весною і страшенно кортіло побувати й золотою осені. Тож, коли побратим гукнув в дорогу - одразу погодився.
Найкраще милуватись архітектурними пам’ятниками міста із гори, на якій постав величний замок. Вірніше, його залишки. Колись це була неймовірної потуги твердиня!
Унизу до мосту через Стрипу збігали в’юнкі вулички. Здавалось, що веж храмів можна торнутись рукою. Але, щоб це зробити - варто спуститись крутою стежкою із замчища і опинитись віч-на-віч із цікавезним містом.
Найбільш імпозантною спорудою Бучача, справжнім символом міста, є вишукана ратуша, побудована в 1751-му році для Миколи Василя Потоцького Бернардом Меретином та оздоблена Пінзелем. Яка ж це краля! Легка, елегантна, наче ширяє в небі тихого міста. Я давно мріяв потрапити в ратушу, та все якось не вдавалось.
Аж ось наша супутниця гукнула чоловіка, що замотував рештки скульптур у жовту плівку. Той погодився пустити нас в дивовижну будівлю. Як з’ясувалось пізніше - нас прийняли не за тих, на кого чекали, але пан Віктор Гребеньовський, який опікується ратушею та скульптурами Пінзеля, погодився провести невеличку екскурсію.
Будівля ратуші дивовижна! Вона наче побудована довкруж спіральних сходів, що звужуються доверху. Кілька залів ратуші відреставровано, тут уже можна побачити виставку картин. А от із скульптурами Пінзеля все складніше. Їх було створено від 14 до 24. Місто не раз горіло, його штурмували різні війська, тож ратуша і її оздобрення потерпали. Відомо, що радянські керівники та солдати після чергової п’янки стріляли по скульптурам! Якось скульптури і їх рештки відвезли до Львова на дослідження та реставрацію, де вони й пропали. Словом, тепер на ратуші височіє лише Геракл, який вбиває Лернейську гідру. Щоб побачити скульптуру ближче, напросились вийти на балкон...
Я наче й не боюсь висоти, але біля парапету мимоволі затрусились жижки - місто було просто під ногами, та летіти до нього далеченько. Пан Віктор попросив допомогти із “пакуванням” в спеціальний мішок скульптуру Геракла з гідрою. Розгледіти Геракла в громаді жовтого каменю було проблематично - негода, невдалі реставрації цементом дуже спотворили роботу Пінзеля. Але її конче треба захистити від зимової хуги, дощів і снігу. Спільними зусиллями вдалося накрити Геракла плівкою.
Крім усього іншого, ратуша та й всі пам’ятки Бучача страждають від велетенської зграї голубів! Вони справді дуже романтично виглядають в леті над шпилями. Але крім польотів, голуби ще й залишають на безцінних пам'ятках гори посліду і бруду. І ніхто не знає як дати собі раду із цим лихом.
На прощання пан Віктор розповів, що мріє про той час, щоб в ратуші запрацював справжній арт-простір - проводились виставки, концерти, літературні вечори. Що ж до відновлення чи створення копій робіт Пінзеля на Бучацькій ратуші - наш провідник не був надто оптимістичним. Ясно одне - якщо не взятись за цю роботу, то про Пінзеля нагадуватиме лише пам’ятник біля підніжжя ратуші...
Подякувавши за люб’язну екскурсію, я ще раз подивився на дивовижну пам’ятку, яка наче дзиґа накрутила навколо своєї осі весь Бучач. Нині лише на старих знимках можна побачити як вона виглядала... Унікальна будівля із непростою долею. Справжній шедевр, який варто врятувати і залишити нащадкам в усій красі і повноті.
Богдан Волошин, Локальна Історія.
