Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство

Бєлковський планyє створити у Львові центр російської мови та культури

Станіслав Олександрович Бєлковський — російський політолог, засновник і директор Інституту національної стратегії, колишній директор Ради з національної стратегії, дав розширене інтерв'ю інтернет виданню “Новая газета”. Не обійшов він увагою і Україну.

- Навесні ви заявили, що будете просити українське громадянство. Вам його не дали ...

- Я не можу сказати, що мені його жорстко не дали. Але мені дали зрозуміти, що це не найбільша послуга, яку я можу надати Україні.

- Дивно, що вам не дали громадянство, адже ваше прізвище асоціюється з критикою політики Путіна?

- Ні, вона не асоціюється з Путіним. Але мої недоброзичливці використовують цю карту в Україні, а там у мене недоброзичливців багато, тому що в той час, коли я активно займався українськими справами в часи «помаранчевої» революції і після цього, - я нажив собі ворогів. Юридичних прав на громадянство у мене немає, піти в загальному порядку та отримати його я не можу. Там багато умов, які в моєму випадку не дотримуються. Тому я міг отримати громадянство тільки в особливому порядку, тобто указом президента за особливі заслуги. Це не дуже етично з мого боку, я це визнаю, тому що у мене немає особливих заслуг. Але я все-таки вважаю, що мої заслуги не рівні нулю, тому що всі ці роки я підтримував українську незалежність і був одним з небагатьох російських експертів, хто підтримував Майдан, і перший, і другий. Але я не стояв на Майдані, коли там почали стріляти. Якби стояв, я б вважав, що в мене є особливі заслуги.

- Ви не були на Майдані?

- Я був на початку Майдану, але, коли стріляли, мене там не було, і я не впевнений, що я хотів би там бути. Знову ж таки, я себе не переоцінюю, я не герой. Якби я там випадково опинився, я б не втік, коли почали стріляти.

- А навіщо своє бажання отримати українське громадянство ви зробили публічним?

- Це була моя помилка. Це треба було зробити не публічно.

- Напевно, ви були впевнені, що вам не відмовлять?

- Не те що я був упевнений. Ні, впевнений я не був, але я вважав, що оскільки у мене серед героїв Майдану багато знайомих, то, звернувшись до них публічно, я збільшу свої шанси на отримання цього громадянства. Зараз, озираючись назад, я вважаю, що я зробив помилку, що це треба було зробити не публічно, і я буду продовжувати це робити не публічно.

- Тобто ви будете все одно домагатися українського громадянства?

- Ну в якійсь мірі так, буду добиватися. І я не хочу відмовлятися від російського. Такий варіант можливий.

- Ви публічно говорили, що не збираєтеся в Україні займатися політикою, а чим ви хотіли займатися?

- Я збирався у Львові створити Центр російської мови та культури. Російський центр може працювати без всякого громадянства. Українське громадянство — це моє чисто особисте питання, а не питання бізнесу або громадської діяльності. Тому що у мене своя історія відносин з Україною. Це дуже особиста історія. Я переживаю і переживав все, що пов'язане з Україною, багато років поспіль, я дуже увійшов не тільки в українську політику, а й взагалі в українське життя. І мені хотілося б формалізувати свої відносини з Україною, тобто таким чином мій багаторічний роман перевести в шлюб. Але Україна так не вважає, а вирішувати їй.

- А звідки ви знаєте українську мову?

- Я її вивчив за один 2005. Я вчив його по самовчителях. Але було нескладно, тому що я був в україномовному середовищі і мав можливість говорити українською з самого початку, і тому методом занурення ... Справа в тому, що я одружився з україномовною жінці в 2005 році і прожив з нею 6 років, і ми вдома говорили українською.

- Це дуже хороший спосіб вивчення мови.

- Я вже тоді почав думати українською і сьогодні почасти думаю українською. Коли я не дуже концентруюся, у мене часто з російськими прослизають і українські слова.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ