Сьогодні, 25 червня, під час засідання сесії Львівської обласної ради депутати проголосували за рішення «Про вшанування героїчного чину М.Січинського». Під час обговорення питання пролунала пропозиція провести просвітницьку роботу у навчальних закладах, щоб діти та молодь розуміли ідею чину.
З такою пропозицією виступив депутат від НРУ Святослав Шеремета він зазначив, що це була відповідь на поневолення та пригноблення Українського народу польською окупацією.
«Якби зараз були такі люди, як Січинський, то ми б не мали такої ситуації в державі», - зазначив Шеремета.
Він запропонував, вже у цьому році в школах області провести вечори пам’яті, щоб розповісти дітям про вчинок Мирослава Січинського.
«Потрібно серед дітей та молоді популяризувати ідею чину, щоб увічнити цей героїчний вчинок», - зазначив Шеремета.
Він також нагадав, що однією з причин такого вчинку Мирослава Січинського була ще й фальсифікація виборів до австрійського парламенту, що зараз дуже поширене явище в Україні.
«Усі намісники мають пам’ятати цей випадок історії та вчинок Мирослава Січинського», - зауважив Шеремета.
Наразі депутати відправили це питання на подальше доопрацювання у комісіях, щоб визначити план заходів зі вшанування пам'яті народного месника.
Нагадаємо, що студент Мирослав Січинський на знак помсти за кривди місцевої адміністрації, заподіяні українцям 12 квітня 1908 застрелив у Львові польського графа, галицького намісника Анджея Потоцького в його робочому кабінеті.
Хоча відповідальність за цей акт не взяла на себе жодна політична організація, його схвально сприйняли радикальні українські партії та діячі, переважна більшість галицьких українців. Водночас після 12 квітня містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів.
Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари, яку цісар через міжнародний резонанс справи замінив на 20-річне ув'язнення. 1911 року Дмитро Вітовський і Микола Цеглинський організували його втечу. За допомогою двох наглядачів-українців 10 листопада він утік із в'язниці у Станіславові і разом з ними нелегально виїхав до Норвегії, згодом — до Швеції, звідти — до США (1914). До кінця життя не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим.
Чит. також: «Дилема Січинського: депутати вирішували, чи погано вбивати намісників та губернаторів»
