30 червня, виповнюється 109 років від дня народження видатного політичного діяча, головного командира Української Повстанської Армії, Героя України Романа Шухевича.
Ранком 5 березня 1950 року, коли насичена кров’ю Героїв українська земля вітала прихід весни, в непримітному селі Білогорщі, що поблизу Львова, впав командир армії безсмертних Роман Шухевич. Він відійшов до свого Творця на 43 році, віддавши Батьківщині все своє багате, бурхливе й героїчне життя. Того дня воююча Україна втратила одного з найбільших своїх героїв.
Народився Роман 30 червня 1907 року у Львові у відомій галицькій родині. Його дід, Володимир Шухевич – непересічний педагог і етнограф світової слави, автор монументального п’ятитомного дослідження “Гуцульщина”.
Ще дитиною майбутній Провідник наслухався від свого діда Володимира, відомого дослідника Гуцульщини, про опришку Олексу Довбуша, і мріяв піти слідами народного месника. Ті мрії стали ще реальнішими, коли 11-літній Роман побачив у 1918 році в Кам’янці Струміловій синьо-жовтий прапор і запам’ятав зворушливі слова, що їх читав про “Червону калину” і вільну Україну його батько Осип.
Після закінчення філії Академічної Гімназії в 1925 році (там належав до 7 юнацького куреня ім. кн. Льва) Роман Шухевич розпочав навчання у відділі архітектури Львівської Політехніки і успішно його завершив 1931 року. Опісля теж закінчив Львівську консерваторію, ставши піаністом. Веселий спортовець, переможець “Запорозьких ігор” з бігу та плавання, затятий мандрівник “Шух” заснував курінь “Чорноморці”, що дав початок морському пластуванню.
У 16 років Роман Шухевич вступає до Української Військової Організації (УВО), а відтак стає членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). “Дзвін” стає організатором нападу на радянське консульство у Львові, експропріаційних актів, атентатів на польських шовіністів комісара Чеховського та посла сейму Голуфка, і безпосередньо здійснив замах на шкільного куратора Собінського. У 1935 році на Львівському процесі був засуджений. Вийшовши з ув’язнення в 1937 році засновує у Львові першу українську рекламну фірму “Фама”. Непохитний революціонер Роман Шухевич фанатично вірив, що лише українська збройна сила завоює та захистити Українську Самостійну Соборну Державу (УССД). Він засвоїв основи військового мистецтва в польській армії, а поглибив знання та вміння під час спеціального вишколу в Данцігу й Мюнхені.
Коли у 1938-39 роках у Закарпатті виникли умови відродження Української Держави, поручник “Борис Щука” разом з побратимами Михайлом Колодзінським і Зеноном Коссаком увійшов до Головного Штабу “Карпатської Січі” та разом з іншими націоналістами-галичанами допомагав захищати рідну землю.
Розвал Польщі та нова політична дійсність висуває Романа Шухевича на позицію Крайового Провідника Західних Окраїн Українських Земель. Як член Революційного Проводу ОУН організує і очолює курінь Дружин Українських Націоналістів “Нахтігаль”, який, після відступу більшовиків, першим входить до Львова.
Наступного дня, 30 червня 1941 року, сотник Роман Шухевич разом із Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком бере участь у проголошенні відновлення Української Державності і стає заступником міністра з військових справ. Після арешту більшості творців Акту 30 червня, химерна воєнна доля кидає Романа Шухевича у Білорусію на боротьбу з більшовицькими грабіжниками-партизанами. Тут після однорічного перебування німецька команда ліквідовує курінь. На початку 1943 року Роман Шухевич поринає в гущу українського націоналістичного підпілля. Відтоді разом із Олексою Гасином, Дмитром Клячківським, Василем Івахівим, Василем Сидором, Олександром Луцьким та Дмитром Грицаєм творить підпільну Українську Повстанчу Армію (УПА).
У травні 1943 року “Тур” очолює Бюро Проводу ОУН і стає керівником усієї національно-визвольної боротьби українського народу. У листопаді цього ж року майор “Тарас Чупринка” стає Головним Командиром УПА. Перед ним виростають завдання, що їх міг осягнути лише дійсний велетень духу, характеру й розуму. Він послідовно творить гордість української нації: дисципліновану, всенародну збройну силу, ім’я якій Українська Повстанська Армія.
Молоде українське військо воювало проти німецьких окупантів, більшовицьких катів Ковпаків і Мєдвєдєвих, польських зайд, а далі проти російської імперії зла т. зв. СССР. Від повстанських куль гине шеф німецьких штурмових загонів Люце, більшовицькі генерали Ватутін і Москаленко, заступник міністра оборони Польщі генерал Сверчевський…
Відділи УПА та боївки ОУН гідно захистили українське населення від лихоліття воєн, репресій і терору, коли наша земля стала ареною боротьби за світове панування двох найбільших тоталітарних режимів в історії людства. Своїм героїзмом нескорені повстанці написали золоті сторінки новітньої української і світової історії.
На Великому Зборі Української Головної Визвольної Ради (УГВР), що проходив поблизу села Сприні на Самбірщині від 11 до 15 липня 1944 року “Роман Лозовський” очолює підпільний уряд Воюючої України – Генеральний Секретаріат УГВР.
Генерал “Тарас Чупринка” у 1947 році висилає кілька сотень УПА рейдом у Західну Європу, які з важкими боями пробиваються аж до Баварії, щоб пробудити приспану совість західного вільного світу. Але та совість, як спала тоді кам’яним сном, так спить і сьогодні, коли московська імперія вбиває волелюбний народ Ічкерії.
Генерал Роман Шухевич говорив: “Такої геройської боротьби взагалі не знає історія людства, в тінь пішли прославлені герої Термопілів. На героїзмі УПА і визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління”.
Як загинув Великий Командир?
Певних відомостей немає і до сьогодні. Відомий кадебістський кат і провокатор Павєл Судоплатов згадує, що він і ще з двадцять емдебістів напали на будинок кооперативи у селі Білогорща (тепер вулиця Білогорща у Львові). В нерівному бою загинув Командир УПА та майор МГБ. Подібну версію розказали багато пізніше зв’язкові Романа Шухевича Дарія Гусяк та Галина Дидик. Місцеві люди в Білогорщі ще й сьогодні розказують, що Генерал згинув у засідці, йдучи лісовою доріжкою з лісу до будинку місцевої кооперативи, приблизно там, де сьогодні стоїть пам’ятник Роману Шухевичу. Місце поховання Великого Сина свого народу невідоме і досі…
Володимир Мороз, Юрій Юзич
