30 червня виповнюється 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА.
1. Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священик Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.
Батьки Романа Шухевича: Йосип-Зенон Шухевич та Євгенія-Емілія Шухевич (Стоцька). Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР)
Батько Романа Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром в Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань карався польськими окупантами у львівській тюрмі «Бриґідки». Мати Євгенія була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область Росії, матір в Казахстан), де вони невдовзі померли.
2. 15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах врятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів.
3. Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО. Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА.
Фото зі студентської справи Романа Шухевича, 1926. ЦДВР
4. Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.
5. Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.
Роман Шухевич серед членів 10-го куреня УУСП "Чорноморці". Зліва праворуч: 1-й ряд: невідомий, Яро Гладкий, Роман Шухевич; 2-й ряд: невідомий, Роман Рак, Антін Івахнюк, Євген Полотнюк, невідомий (1929) ЦДВР
6. Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали. Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку. Інструмент привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли на руках. Несли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу.
Роман Шухевич із сестрою Наталею (1938 рік). Історична правда, ЦДВР
7. Після звільнення з ув’язнення Роман Шухевич разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама». Фірма успішно розвивалася й відзначилася креативним підходом до реклами, не гребувала еротичними сюжетами та оригінальними акціями. Зокрема, одного разу працівники «Фами» поширили в львівських ЗМІ плітки, що в певний час одна жінка вкоротить собі віку, стрибнувши з даху готелю «Жорж». Коли у визначене місце збіглися репортери, з даху впала лялька жінки з рекламою.
Окрім газетної реклами, «Фама» активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.
Весільне фото Романа Шухевича. (1930) ЦДВР
8. Свої воєнні університети генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську. У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим.
9. Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.
Роман Шухевич, 1942
10. Роман Шухевич вважав, що єдність українського визвольного руху є важливою запорукою успіху. Задля подолання «отаманщини» Шухевич поставив ультиматум командирам усіх загонів – визнати єдине повстанське командування або скласти зброю і припинити боротьбу. Роман Шухевич та його побратими будували Українську повстанську армію за зразками регулярних армій: створювались штаби (Головний та регіональні), офіцерські (старшинські) школи, система звань та посад, і навіть власна нагородна система. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.
5 цитат людей, які добре знали Романа Шухевича:
1. «Був людиною з кожного погляду повною і всесторонньою, і нічого людського не було йому чужим: чулий і ніжний, як музика-поет, і суворий-твердий, як сталь, найперше супроти себе. Пластун-мандрівник, піаніст, спортовець, інженер-технік, підпільник – в усьому був на своєму місці і завжди один із перших. Як вояк, коли взяти до уваги те, що він зробив і чого досяг, як і те, в яких умовинах діяв, не має собі рівних в історії новітніх армій і воєн. В порівнянні з ним – творцем єдиної в світовій історії модерної підпільної армії і комендантом її на протязі майже семи років в умовах збройної боротьби з двома світовими потугами – бліднуть такі світові величини, як Фош, Петен, Роммель чи інші».
Богдан Кравців, поет, літературознавець, перекладач, громадсько-політичний діяч
2. «Невеличка селянська хата, щільно закриті вікна і слабе світло над столом, а довкола стола найближчі співробітники Генерала. На столі шахи, а над ними похилений Командир. На устах у нього усмішка, а на чоло насунувся неслухняний золотистий чубок волосся. Немов нині висловлені його слова дзвенять в усі: «Обережно, друже Вишня, ви програли, мат!..» А потім сипляться жарти і оповідання-спогади. Генерал розказує, як йому вдалося щасливо вирватись із рук Ґестапо на Головній Станції у Львові, і як він переховувався в одній німецькій станиці під чужим прізвищем недалеко ставка Світезь, у Львові, а німецька влада шукала його по цілому краю даремно... По коротких хвилинах відпочинку — знову праця: підготовка до розплянованого в недалекому часі скликання провідних людей підпілля на нараду, писання відозв українською, польською, московською і німецькою мовами про мету нашої боротьби, а далі — студіювання звітів: як працює підпільна друкарня у землянці, наскільки пішла вперед підготовча робота з побудовою підпільної радіостанції (умовна назва «Афродита»), як держаться «хлопці» в Київщині, Дніпропетрівщині, Донбасі...»
Зенон Матла, крайовий провідник ОУН Південно-Східних українських земель у Дніпропетровську
3. «Керувала ним свідомість, що боротьба українського народу за свою волю, за державну незалежність і за соборність — є одна й неподільна. Однаково, який би це не був фронт, якої галузки народу і якого покоління, проти якого ворога і в якій політичній констеляції ця боротьба проходить, але якщо вона має одну, єдину мету — Самостійну Соборну Українську Державу, — то це є відтинок одноцілого змагання української нації за свої права, за волю і за правду. Роман Шухевич знав, що це змагання доведе до перемоги тоді, коли народ його вестиме безупинно й непохитно, коли на всіх фронтах, на всіх територіях і часових відтинках — боротьба буде вестися з найбільшою напругою.
Роман Шухевич був із крови й кости борець визвольної справи, тому бачимо його в перших лавах там, де ця боротьба горіла полум'ям. Він — з природного обдарування і покликання — провідник. Тому він цілком природно мобілізував, організував лави численних борців, наснажував їх вірою, завзяттям, жертовністю, ведучи до організованого змагання».
Степан Бандера, голова Організації Українських Націоналістів
4. «Кожний з нас мав свій обов’язок. По необхідності ми ходили на зв’язок та розвідку, на закупівлю продуктів, або займалися домашньою роботою, чи доглядали за Дзвінкою. Також відводили час на вивчення англійської мови і читання літератури.
У вільну хвилину провідник виходив до нас. Хата тоді оживала. Здавалося, що немає підпілля, немає небезпеки, а є одна щаслива сім’я. Увесь час відчувалося його тепле батьківське відношення до нас, для кожного знаходив ласкаве слово, добру пораду.
В дискусіях вислуховував усіх і не переривав, але свою думку уміло відстоював. Любив порядок, точність, і цього вимагав від підлеглих. В розмові із нами відчувалася ясність думки, тверда віра у визвольну справу, моральна чесність, рішучість в діях, правдивість в словах, що притаманне лідерам-провідникам. До всіх підлеглих звертався тільки на Ви. Не вивищувався. Ми не відчували присутності між нами такої великої людини. Провіднику притаманна була велика довіра до людей... Він твердив, що без довіри неможлива уся наша боротьба і люди відповідали йому тим же».
Любомир Полюга, особистий охоронець Романа Шухевича
5. «Роман Шухевич був високоосвіченою особою, він розумівся у всіх дисциплінах військової справи, у теоретичному та практичному пляні, в організації збройних сил, Провідник ОУН прекрасно знав історію України та всесвітню історію, літературу, мистецтво, музику. Крім своєї рідної — української, а також польської та німецької, Шухевич чудово знав старослов'янську, латинську та старогрецьку мови. Проте своїми знаннями він ніколи не чванився, висловлюючись про них аж надто скромно. Добре запам'яталося: Роман Шухевич мав різні псевда, фіктивні прізвища, бо такі були вимоги суворої конспірації. Певний час він користувався псевдом «Чернець». Якось ніби випадково він запитав: чому родовий відмінок (а щоб не було непорозуміння, назвав той відмінок ще й латинським терміном: казус ґенетівус сінґуляріс — саsus genetivus singularis) від слова чернець — ченця (діялектична форма того слова в Галичині ще й досі звучить «чернця», тобто літера «р» не випадає). Запитуючи, Провідник зразу ж і зробив висновок: знаєте, друзі, треба неодмінно запросити доброго мовознавця, аби пояснив нам, щоб ніякі сумніви не закрадалися у наші голови. Як скромно це було висловлено: є лінгвісти — вони щодо мови найбільше компетентні, отже, від них треба нам усім набиратися мовознавчих знань».
Петро Дужий, політичний діяч, публіцист
Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті.
