Письменник-єврооптиміст Андрій Курков у розмові про свою книгу "Шенгенська історія" застерігає від необдуманої еміграції до Європи. Інтерв'ю BBC Україна.
Він був серед учасників інформаційної кампанії за безвізовий режим з ЄС та одним з перших в Україні отримав біометричний паспорт. Проте застерігає - Україна опинилась на порозі важкої міграційної кризи.
Пан Курков - один з найбільш знаних українських письменників на Заході. Раніше він писав свої книги російською мовою, але тепер зізнається - почав писати українською.
Пересторога до еміграції
ВВС Україна: Ваша книга "Шенгенська історія" справляє враження, що це - заклик не покидати країну у пошуках кращої долі. Це дійсно так?
Андрій Курков: Частково про це, а ще про те, що не можна ставитись до еміграції та переїзду в іншу країну романтично, як до пригоди чи фестивалю. Якщо людина не підготовлена та не знає багато про країну, в яку переїздить, то будуть проблеми.
ВВС Україна: Чи є це пересторогою Україні, особливо на фоні безвізового режиму?
А.К: Книжка - у дечому пересторога саме Україні. Але приклад Литви, зображений у книзі, більш драматичний. Литва зі свого населення у три мільйони після вступу в ЄС та Шенгенської зони втратила близько 30%.
Україна вже перебуває у зоні міграційного ризику, особливо західні області. Безвізовий режим навряд чи вплинув на міграційну ситуацію, кількість людей, які виїжджають через це назавжди, не збільшилась. Цей показник був високий і до безвізу.
За останні два роки тільки поляки видали українцям більше мільйона віз. Це показує тенденцію. Будь-яка країна для розвитку потребує власних мізків та рук.
Якщо не буде молоді для будівництва України, то її будуватимуть люди, які виросли у радянські часи. У такому разі Україна ніколи не стане модерною та цивілізованою державою.
ВВС Україна: Ви багато подорожуєте Польщею, чи помітили, що її міста швидко українізуються?
А.К: В принципі це є. Але знаєте, я був кілька тижнів тому в Італії. Російську мову я там майже не чув на вулицях, а українську багато чув навіть у маленьких містечках.
ВВС Україна: Безвізовий режим може бути чинником гуманітарного зближення з ЄС?
А.К: Безвізовий режим з ЄС впливає на психологію та ментальність людей. Коли двері постійно відчинені, то людина не бігає перевіряти - зачинені чи відчинені. З безвізом людина заспокоюється і отримує відчуття власної свободи.
Для мене важливо, і особливо важливо це для молоді - безвізовий режим дає гарантію, що людина може зібратись і поїхати куди та коли хоче.
Із безвізовим режимом зникає статус країни третього світу, людей якої не впускають і змушують стояти у чергах на в'їзді. Починаєш поважати себе і змінюється ставлення до власної країни.
ВВС Україна: Чи бачите ви позитив у тому, що трудові мігранти зараз менше їдуть до Росії, а переважно - до Європи?
А.К: Більшість українських мігрантів їдуть до Європи не за цінностями, а за грошима. Якщо в Італії вони вивчають мову, цікавляться, що відбувається, як працює суспільство, то у Польщі чи Чехії ситуація інша.
Наші мігранти туди часто їдуть до українців, які вже заснували там компанії. Вони потрапляють під контроль та експлуатацію співвітчизників, і досвід у них не завжди позитивний.
Безвіз і відчуття свободи
ВВС Україна: Ви помітили зміну ставлення до вас з українським паспортом після початку безвізового режиму?
А.К: Вже практично нічого не перевіряють на кордоні. Питань до мене і так було мало, бо багато штампів у паспорті. Але помітив, як позитивно почали реагувати прикордонники у Франції чи Італії на слово "Україна".
Намагаються вивчити хоч одне слово українською, якось чорношкірий французький прикордонник сказав "Слава Україні", коли я йшов на виліт. Десь сказали "Будьмо!". Україна стала знаною і у позитивному сенсі причиною для цікавості людей та чиновників.
ВВС Україна: Ви казали про міграційну трагедію Литви. Наскільки вам близька ця країна, адже ви присвятили їй цілу книгу?
А.К: З 2005 року я туди регулярно їжджу, об'їздив всі регіони Литви, спілкувався з багатьма людьми. Я хотів, щоб у чомусь ми йшли слідом за Литвою, але не у сенсі поголовної еміграції на Захід.
Треба розуміти відповідальність кожного за майбутнє країни. Рівень життя у Литві непоганий, але не встигає за західноєвропейським і роботи менше, ніж хотілося.
Хоча там при владі справжні політики, вони обговорюють реальні зміни, майбутнє та реформи, щоб люди лишались та повертались.
Я б дуже хотів, щоб Україна рухалась у Європу як Литва, але враховуючи проблеми, які спіткали її на цьому шляху.
ВВС Україна: Навіть у разі успішних реформ Україна приречена на масову еміграцію у ЄС?
А.К: Україна приречена конкурувати за власних громадян з країнами ЄС. Це має бути стимулом для наших керівників постійно працювати для формування цивілізованого ринку праці в Україні.
ВВС Україна: За чотири роки після Євромайдану ви бачите якийсь прогрес, якого досягла Україна?
А.К: Зміни в Україні після Євромайдану величезні, країна змінилась. Вона вже не буде такою, як була до 2013 року. Україна стала менш толерантною, більш радикалізованою, але більш динамічною та активною.
Соціальні групи у нас розділились не за вічним принципом Схід-Захід, а за поколіннями.
Молодше покоління вимагає швидких змін і радикальніших способів їхнього досягнення. Це викликає здорову чи інколи нездорову реакцію консерваторів і тих, хто не хоче перестати жити завдяки корупції.
Виникає відчуття протидії, яку іноді можна сплутати зі спробами контролювати радикалізовану частину населення та повертати порядок у країну.
Це ще питання монополії на насильство. У будь-якій країні тільки держава має право використовувати поліції, армію та спецслужби для контролю порядку.
У нас монополія розсипана і є відчуття, що у різних політиків є власні армії та є окремі загони, які нікому не підкоряються і їх можуть використати у приватних цілях. Для рейдерства чи вимоги політичних прав.
Квоти потрібні
ВВС Україна: Яка ваша оцінка політики у культурній сфері? Зокрема, протекціоністських кроків щодо мовних квот та захисту української книги?
А.К: Більшість мовних квот я підтримую. Україна не може зависати між "русским миром" та Європою.
Якби російську мову вони не зробили інструментом політичної боротьби в Росії, щоб контролювати російськомовний світ, не було б такої ситуації.
Щодо культури загалом, то зараз вона стала політизованою та набагато продуктивнішою, ніж була до 2013 року.
До першого та й другого Майдану більшість письменників, літераторів та видавців були аполітичними та вважали, що говорити про політику і втілювати це в літературі - це як торкатися бруду. Зараз такого немає.
Це почалось з військових дій, з'явилась власна військова література, це дало поштовх й іншим процесам. Військові дії запустили нову українізацію.
Але треба бути чесними й підтримувати діалог з усіма меншинами. А російськомовна група - це навіть не меншина. Якщо вона мовчить, то вона потім буде голосувати не так, як може хотіти проєвропейська частина населення.
Просто ігнорувати та забороняти без діалогу - це планувати розширення політичного конфлікту на майбутнє. Бо в парламент можуть прийти більше людей не внаслідок обіцянок європейської України, а захисту якихось мов.
ВВС Україна: Як у вас складаються стосунки з російським книжковим ринком? Знаємо, що вашу книгу можна купити в Росії російською мовою в електронному вигляді.
А.К: Все, що продається моє в Росії - нелегальне. Книжки мої там не видаються та не продаються, а з 2014 року імпорт моїх книжок в Росію також закритий.
(Вже після інтерв'ю Андрій Курков уточнив, що видавництво "Фоліо" домовилось про офіційний продаж електронної версії книги "Шенгенська історія" у Росії на окремих ресурсах. І до інтерв'ю він про це не знав).
ВВС Україна: Якою мовою написана ваша книга?
А.К: "Шенгенську історію" я написав російською мовою. Але була домовленість з видавцем, що її майже одночасно видадуть українською.
Але останню книгу, яку я зараз представляю - документальну працю "Рух "Емаус": історія солідарності" - я писав українською.
