Перед початком нового сезону шанувальники баскетболу Галичини сподівалися, що провідний клуб Західної України „Львівська політехніка” нарешті в чемпіонаті України зможе скласти гідну конкуренцію командам з інших регіонів країни. Адже голова БСК „Львівська політехніка” Ігор Савицький на прес-конференції з нагоди старту національної Суперліги заявив, що нині у Львові найсильніша за всі роки команда. При цьому він додав, що перед підопічними Андрія Шаптали поставлено завдання на першому етапі пробитися до вісімки найсильніших, а в подальшому поборотися за шосту позицію.
Проте наразі „Львівська політехніка”, в активі якої після семи зіграних матчів лише одна перемога, в турнірній таблиці посідає лише 11-те місце серед 13-ти учасників. Свій наступний поєдинок галичани проведуть в гостях – 18 листопада вони зіграють у Рівному проти БК „Пульсар-93”. А перед від’їздом до Рівного головний тренер „Львівської політехніки” Андрій Шаптала відповів на питання кореспондента „Гал-іnfо”.
– Після семи матчів в активі „Львівської політехніки” лише одна перемога. Чим Ви можете пояснити такий не надто оптимістичний показник нашої команди?
– Справді, одна перемога в семи матчах навряд чи може когось втішити. Напевне, вболівальники очікували від нас більш вагомих досягнень. Проте маємо те, що маємо. Звичайно, шанувальників команди не надто цікавлять пояснення невдач, для них головне – результат. І все ж, не заради виправдань наших поразок, а для того, аби пояснити, чому все вийшло саме так, хочу сказати наступне. По-перше, сталося так, що до чемпіонату готувалася одна команда, а буквально за тиждень до стартового матчу, коли завдяки зусиллям Львівської облдержадміністрації у клубу з’явився серйозний спонсор, до табору „Львівської політехніки” приїхало кілька нових виконавців. Зрозуміло, що командну гру нам доводиться налагоджувати буквально в ході чемпіонату, а це не може не позначитися як на наших діях, так і на результатах. А по-друге, подивіться, кому ми програли. З шести поразок чотири ми зазнали в матчах з командами, які є головними претендентами на медалі чемпіонату – „Черкаськими мавпами”, БК „Київ”, южненським „Хіміком” та чинним володарем титулу „Азовмашем” з Маріуполя. Програли ми також таким сильним командам як „Київський будівельник” та „Сумихімпром”, які за своїм потенціалом на нинішній день сильніші за нас.
– А як же тоді Ви збираєтеся пробиватися до вісімки найкращих? Адже навряд чи МБК „Миколаїв” чи дніпропетровський „Дніпро” чимось поступаються тим же сумчанам. Та й МБК „Одеса” в останніх матчах суттєво додав у грі.
– Абсолютно з вами згоден. Команди, з якими ми ще не грали в нинішньому сезоні, – дуже серйозні суперники. Та й загалом, як на мене, у сьогоднішній Суперлізі відверто прохідних команд немає. Можливо, дещо слабше за складом виглядають рівненський „Пульсар”, харківський „Політехнік” та криворізький „Кривбасбаскет-Люкс”. Але і з ними також не можна розслаблятися, бо потрапиш до халепи. Однак я сподіваюся, що в наступних матчах першого кола нам вдасться досягти максимального результату. Бо в іншому разі нас просто не зрозуміють ні вболівальники, ні спонсори.
– Напевне, прихильників „Львівської політехніки” засмучують не лише поразки їхніх улюбленців, а й надто розгромні рахунки в цих матчах.
– На жаль, це справді так. А причина наших поразок з великим відставанням лежить на поверхні – гравці елементарно не виконують тренерських установок. Ми перед кожним поєдинком якомога детальніше вивчаємо наступного суперника і буквально „розжовуємо”, як потрібно проти нього діяти. Однак складається враження, що хлопці нас не чують. Для прикладу візьмемо останній матч проти „Азовмашу”, свідками якого були львівські вболівальники. Першу чверть ми повністю провалили, але в другій 10-хвилинці завдяки героїчним зусиллям зуміли скоротити відставання до семи очок. І саме в момент, коли в нас з’явився реальний шанс зав’язати боротьбу, мої хлопці в третій чверті знову не виконали тренерської вказівки. Коли я наполягав, аби м’яч розігрувати подовгу, вони прагнули закинути якомога швидше. Були впевнені, що закинуть, але не попадали. А кожен невлучний кидок нашого гравця – чи то із середньої лінії, чи з дальної дистанції, чи з-під кільця повертався попаданням м’яча у наш кошик. „Азовмаш” таких вольностей не пробачав. Різниця в класі гравців відчутна, тому й такий неприємний для нас рахунок.
– З матчами проти квартету загальновизнаних лідерів вітчизняної Суперліги в принципі все зрозуміло. Проте, спостерігаючи за матчем з тим же „Київським будівельником”, склалося враження, що Ваші підопічні не вірять у свої сили. Що Ви можете сказати стосовно психологічної готовності гравців „Львівської політехніки”?
– Ми налаштовуємо хлопців на перемогу в кожному матчі, бо в іншому разі немає чого виходити на майданчик. Навіть у грі з лідером завжди є шанс, головне - його впіймати. Але в процесі зустрічі ситуація змінюється, і тут уже самі гравці повинні проявити свої психологічні та бійцівські якості. Ті виправдання гравців, що у нас незіграна команда, я уже не сприймаю. Вони професіонали і повинні швидко адаптуватися в новому колективі. Натомість в них цей процес протікає надто повільно.
– Також впадає в око, що майже в усіх матчах кожен з баскетболістів Вашої команди прагне перш за все показати себе. А від цього потерпає командна гра...
– Баскетболісти повині брати гру на себе в ситуації, коли не вийшов той чи інший варіант розіграшу атаки кошика суперника. В інших випадках гравці повинні відіграти награну на тренуваннях комбінацію. Однак наразі далеко не все вдається нашим хлопцям, які намагаються швидко зіграти в атаці й при цьому часто помиляються.
– Якщо гравці не виконують тренерських установок, то, можливо, настав час робити оргвисновки?
– Погоджуюся, бо деякі баскетболісти „Львівської політехніки” за відсутності конкуренції просто заспокоїлися. Я їм про це неодноразвого вже наголошував. Зараз у нас настає пора вирішальних матчів. То ж ми зможемо остаточно перевірити у них, хто на що здатен.
– То може краще виховувати своїх „доморощених” гравців?
– Я прихильник того, аби в нас грали наші гравці, вихованці західноукраїнського баскетболу, такі як Ярослав Лемик та Олександр Жужа. До речі, їх обох я хочу виділити з позитивної сторони. Особливо приємно за Жужу, який значно додав у нинішньому сезоні. Разом з новими спонсорами команди спробуємо закрутити колесо всієї баскетбольної піраміди, починаючи із самих низів, тобто дитячих команд. Якщо ми на Львівщині зробимо баскетбольний бум, як, скажімо в Черкасах або в Дніпропетровську, то результат буде обов’язково. Але на це потрібен час, терпіння і гроші.
– Які проблеми є в команді перед матчем у Рівному?
– Наразі ми маємо в складі лише двох „великих” – Костянтина Галенкіна та Івана Гілевича. І якщо Ярослав Лемик найближчим часом повинен відновитися, то Ніколу Булаїча швидше за все ми втратили надовго. Прикро також, що ми лише фрагментами показуємо ту гру, яку хотілось би бачити у виконанні команди постійно.
– Які позиції в „Львівській політехніці” потребують підсилення насамперед?
– Мене не влаштовує нинішня ситуація з першим – другим номером. Також потрібен надійний снайпер і потужний форвард, який зміг би корисно відіграти на позиції четвертого – п’ятого номера. Хоча б такого рівня гравець як Томіч у Сумах. Розумію, що таких гравців зараз важко відшукати, але будемо працювати в цьому плані.
Володимир Дупнак, „Гал-іnfо”
