Сьогодні в проєкті #ВідвертаРозмова_з неймовірна “Маргарита Готьє”, яка нещодавно таки повернулася до Львова для участі в зйомках фільму.
Варто нагадати, в липні 2020 року з Національного театру ім. Марії Заньковецької пішла провідна актриса Анна Матійченко, яка у зв'язку з певними обставинами переїхала жити до Полтави.
Минуло півтора року відтоді, як ви залишили театр Заньковецької, де ви зараз?
Я ніде. Я, на жаль, не працюю, оскільки в Полтавському театрі немає вакансії. Ходила навіть двічі пробувалася до театру ляльок. Але не підійшла їм за зростом. В театрі ширма має висоту 1,7 метра, а в мене ріст - 1,8.
Знаю, що ви і на телебаченні намагалися влаштуватися...
Так. Був відкритий кастинг. Дякую всім, хто мене підтримав, особливо львів’янам, які мене пам'ятають. Але, вочевидь, як часто це трапляється, коментарі і фідбек - це одне, а в кінцевому результаті спрацьовують якісь інші чинники під час вибору кандидатур. Це така загальноукраїнська тенденція, коли люди незрозуміло як потрапляють на певні місця.
Розкажіть про цей приїзд до Львова. Знаю, що він таки особливий.
Нещодавно я побачила в фейсбуці допис, що молодий львівський режисер шукає акторів для свого першого фільму. І мені було абсолютно байдуже, що це за кіно, які там герої. Я побачила слово “Львів” і вчепилася за нього.
Я одразу написала йому листа. Ми поспілкувались. Він мені пояснив, що це його перша проба, що немає грошей на акторів, що він не зможе оплатити мені навіть дорогу до Львова, що це практично нереально. А я просто попросила текст на самопробу, а далі - як зорі складуться.
До слова, квитки мені оплатив мій однокласник, який побачив допис про цей фільм. І ось я тут.
Перше, що я думала тут зробити, коли приїду, - це одразу пішки вниз по Городоцькій і зайти в місце моєї сили - театр ім. Марії Заньковецької. Але, як не дивно, я вже третю добу у Львові й досі туди не дійшла.
Але я дуже тушуся, що в цей приїзд встигла на день народження Таїсії Йосипівни Литвиненко. Це було дуже важливо для мене побути біля рідних Стригунів.
Що стало цим переломом, коли ви зрозуміли, що не потрапляєте в Театр?
Знаєте, мені постійно пишуть мої прихильники, прихильники театру ім. Заньковецької, які після того, як звідти “пішли” Федора Стригуна, Юрія Хвостенка, Славіка Кіргача, Романа Мартина, Юрія Чекова, як я звідти пішла, досі не ходять до театру, не відвідують його вистави. І таких людей є доволі багато.
Мені прикро, що нові вистави, які там ставлять, швидко скасовують. А це означає лише одне - не продається. Робиться продукт, якого не потребує публіка. Прикро...
А чому ще можуть закрити виставу? Успішну виставу? Може, справді настає час, коли її вже варто списувати?
Зараз все залежить тільки від рішення однієї людини - художнього керівника театру. Я не знаю, чи це правильний хід - забирати у публіки те, чого вона потребує, те, за що публіка успішно голосує своїм гаманцем.
Не знаю, як можна списати виставу “Ісус, син Бога живого”, не розумію цього. Вона йшла на свята, на Великдень зокрема. Це була частинка всього театру. Чи “Украдене щастя”?
А до прикладу “Дама з камеліями”? Було таке, щоб ви грали при практично пустому залі цю виставу?
Та ні, ви що! Після цієї вистави я завжди була вся у квітах. Там завжди був аншлаг і найвищі ціни на квитки. Це була одна з моїх “візитівок”.
Це була ваша найкраща роль?
Напевно, ще ні. У кожен період хочеться чогось іншого. Актор мусить розвиватися, а не стояти на місці. Це новий світ, нові образи, нові можливості.
Я не знаю, що мені приготував цей рік. Одна важлива подія в моєму житті вже трапилася, про неї я колись згодом розповім, але поки це таке моє - таємне.
А сьогодні я щаслива! Я ж у Львові! Це ж Львів! Це ковток повітря! Насправді дуже багато людей, які тут живуть, не усвідомлюють тієї цінності жити у Львові. Тут є своя атмосфера і збалансована енергія.
Полтава інша?
Я виросла в одній Полтаві. Зараз я живу в іншій. І я зараз з нею знайомлюсь. В мене досі стрічка у фейсбуці на 85% львівська. Я знаю все про аварії, про затори. Я знаю, як весь Львів шукав котика Садового. Я сама розхвилювалася!
Хочу всім подякувати хто зустрів мене у Львові та встиг покавувати зі мною. А хто не встиг, то виправлюсь у наступний приїзд.
На завершення нашої розмови, ми таки поцікавились, чи зможуть львівські шанувальники Анни Матійченко сподіватись, щоб знову побачити її на сцені театру ім. Заньковецької. Анна не відкидає такої можливості, але для цього повинні відбутися певні зміни в самому театрі.
Розмовляв Маринюк Андрій
