На сцені театру «І люди, і ляльки» актриса Першого театру для дітей та юнацтва Богдана Бончук презентувала моновиставу «Біла дівка»
Такої магії слова, музичних інструментів, співу, візуальних ефектів, які всі разом і поодинці проникають в тебе, в душу, в серце, під шкіру, вивільняють з пут умовностей і повертають до себе і до Центру Світу, я не бачила.
Здавалось би, актриса розповідає своє бачення створення світу Богом через призму вірувань, традицій, розповідей бабусь-прабабусь, а при тому грає то на контрабасі, до на колісній лірі, співає акапельно старовинних українських пісень, перебуваючи то в напівтемряві, то виходячи на освітлену частину сцени… А ти сидиш, прикутий до крісла, і боїшся поворухнутися чи зробити глибший видих, аби не порушити цієї магії.
Від розповіді про створення світу Богдана Бончук переходить до спогадів про те, як було колись, як малим дитинчам любила лежати в баби на колінах, і там було так безпечно й надійно, слухала бабині оповідки і пісні й розуміла – ось воно, абсолютне щастя. «Як не хочеться кудись бігти, щось доводити, не хочеться, щоб діти виростали, шкіра старіла, не хочеться, щоб вмирали батьки і друзі…» - рефреном час від часу, як заклинання, повторює актриса. Хочеться завжди відчувати оту безумовну любов і абсолютне щастя, які можливі тільки в дитинстві.
Одкровення «Білої дівки» сприймаєш як автобіографічну розповідь, хоча це збірний досвід багатьох поколінь і багатьох українок – від народження через дитинство, юність, дівування, одруження, виховання власних дітей й онуків – до останнього земного дня. І навіть смерть в трактуванні героїні не сприймається як щось трагічне, а як перехід з одного стану буття в інший.
Візуальними ефектами прикрасила виставу Ася Кравчук з використанням художніх робіт Ольги Довгань-Левицької.
А ще після вистави всі охочі мали змогу долучитися до збору коштів для наших захисників.
Людмила ПУЛЯЄВА
Фото авторки
