Археологія – це професія для романтиків. Пошуки старовини, відкриття нових цивілізацій, прокляття фараонів та дивовижні коштовності. Так уявляє археологію переважна більшість людей. Яка ж вона насправді і скільки скарбів у своїх надрах приховує Україна? Про це Гал-інфо розповів директор львівського НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України Олег Осаульчук.
Ви як керівник «Рятівної археологічної служби» на польові роботи виїжджаєте особисто?
Звичайно, я з превеликим задоволенням за першої ліпшої можливості виїжджаю на польові роботи, принаймні для того, аби перевірити, як вони проходять. Директор – це нещасне створіння, (сміється), яке займається археологією серед паперів і про її романтичну суть чує тільки з репортажів. Всі думають, як то чудово бути працівником археологічної служби, це ж романтика з великої дороги, Індіана Джонс «во плоті». Маю розчарувати, на жаль, в реальності це все геть інакше, як і в кожній професії тут лише певний відсоток романтики, решта – це повсякденна, часто марудна праця.
Цього року скільки археологічних експедицій заплановано?
Повноцінні археологічні дослідження складаються з кількох етапів. Перший - техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту, опрацювання наявної літератури, звітів, підготовка висновків та рекомендацій. Другий – обстеження території майбутнього будівництва того чи іншого господарського об’єкту на етапі його проектування. Третій – це проведення пам’ятко-охоронних робіт - археологічних розкопок безпосередньо перед початком будівництва або здійснення археологічного нагляду під час виконання земляних робіт. Рятівні роботи проводимо лише на тій частині пам’ятки, яка буде зруйнована чи пошкоджена під час будівництва.
З огляду на те, що економічна ситуація в країні досить складна, можна сказати про реальне припинення реалізації масштабних проектів. Отож, ми плануємо на осінь проведення лише великих розвідкових робіт у зонах проектованого будівництва ліній електропередач. а також маємо намір продовжити роботи з обстеження території басейну річки Вишня у рамках проекту «Археологічний кадастр Львівської області».
Що стосується виявлених поховань у Перемишлянському районі, там працювала «Рятівна археологічна служба». Що вам вдалося виявити?
Поховання у Перемишлянському районі виявив випадково місцевий мешканець із села Добряничі. Він краєзнавець і час від часу обходить околиці свого села. Так от, одного разу в одному з кар’єрчиків на вершині пагорба цей чоловік помітив людські кістки і одразу ж подзвонив до археологів, відповідно, ця інформація потрапила до нас. Ми виїхали і зафіксували такий факт: там просто брали пісок, але в результаті цього люди поруйнували кілька поховань. Після дослідження та аналізу останків, а також супутніх їм артефактів, встановили, що цим похованням як мінімум 4 тис років, а вік похованих людей станить 30-35 років. Нині з ініціативи того ж мешканця там стоїть стела з написом, що на цьому місці було виявлено давній цвинтар. На стелі вказана заборона вибору піску і заклик вшанувати пам'ять наших предків.
Тобто там і далі варто проводити археологічні дослідження?
Скажімо так, це територія, де існував курганний могильник, який був зруйнований під час вирубки лісу і оранки. Тобто курганних насипів ми на сьогодні не бачимо, але маємо залишки підкурганних поховань. Було би цікаво провести тут масштабні розкопки, але все впирається у фінансування, на жаль.
Яка найцінніша знахідка знайдена на Львівщині?
Розумієте, фраза «найцінніша знахідка» для археолога звучить трохи в по-іншому, ніж для звичайного громадянина, бо більшість людей сприймає найцінніше як найкоштовніше. Для археолога найціннішою є знахідка, яка дає найбільше інформації. Археолог копає не заради знахідок, а заради інформації, а нам надати її можуть речі, виготовлені з різних матеріалів. Найменш цінну інформацію дають, хай як це звучить парадоксально, саме вироби з дорогоцінних металів. Чому? Такі вироби, як правило, передавалися з покоління в покоління, і коли вони вже потрапляли в землю, то часто втрачали свою хронологічну складову. Наприклад, монета, яку відкарбували в 100 році н.е. могла потрапити в землю в 400 році н.е., тобто пройшло 300 років з моменту її виготовлення... Кераміка за той час мінялася десятки разів, і датувати ту чи іншу археологічну подію чи простежити розвиток археологічної культури по кераміці значно легше ніж за виробами із дорогоцінних металів. Безумовно, такі вироби мають візуальний ефект і можуть стати окрасою музейної експозиції, але…
Тобто під час розкопок найчастіше археологи знаходять саме керамічні вироби?
Так, але якщо поселення давнішого часу, то виявляють ще й вироби з кременя. Кремінь та кераміка – одні з основних носіїв інформаці в археології. Я не беру до уваги таку специфічну річ як культурний шар, адже це така досить хитка субстанція, бо. скажімо, трактор проїхав і культурного шару вже нема є, а от кераміку, крем’яні вироби не так просто знищити.
Для виявлення пам’яток археологам потрібно тісно співпрацювати з місцевими активістами?
Дуже багато інформації про нові пам’ятки археології справді надавали краєзнавці. Колись існувала розвинена система краєзнавства, проводились спеціальні краєзнавчі конференції, семінари, але це все якось затихло. Нині на Волині ще час від часу збираються краєзнавці. На Львівщині я, на жаль, таких заходів вже не пригадую. Робота з місцевими краєзнавцями у нас нині розвалена. На відміну від скарбошукачів, яких маємо чимало, краєзнавці вказували де і за яких обставин вони виявили археологічну знахідку. А скарбошукачі не стануть уточнювати інформацію, адже бояться конкуренції. Краєзнавці ж обстежували території своїх сіл і шукали інформацію заради знання про минуле свого населеного пункту…, а мотивація скарбошукачів – знахідки і бажано щоб найцінніші.
Скарбошукачі – це ті ж «чорні археологи»?
Я не люблю цього слова. Є або археолог, або скарбошукач, який своїми діями нищить пам’ятки археології. Археологи, візуально всі чорні, бо працюють в землі і під палючим сонцем - засмаглі та брудні (сміється).
Була така ініціатива від міністра Кулиняка (міністр культури Михайло Кулиняк, - Ред.), який пропонував легалізувати знахідки скарбошукачів, щоб вивести їх з тіні на поверхню.
І це допоможе?
Легалізація наявних колекцій – це потрібна справа, адже це все в приватних руках. Інша річ, що під прикриттям легалізації може статися така річ як введення в офіційний обіг великої кількості артефактів, здобутих нечесним шляхом і, відповідно, вони тоді отримають не лише матеріальну цінність, але й історичну – їх вартість зросте в рази. Оскільки такі знахідки нині перебувають, так би мовити, на підпільному становищі, то кількість покупців на них є меншою, а тому й ціна порівняно не висока. Отож, якщо такі артефакти будуть введені у офіційний обіг, їх ціна зросте на ринку археологічного антикваріату. За браком контролю з боку держави це нічого не змінить, а лише погіршить ситуацію… Більша ціна - більша рентабельність скарбошукацьких робіт.
Інша річ, якби у нас було так, як а Англії, коли держава уклала угоду із скарбошукачами. Уряд пішов на такий крок, адже там було зареєстровано понад 180 тис. металодетекторів. В угоді прописано, що скарбошукачі можуть працювати в себе на землі, але в межах орного шару – зруйнованої частини культурного шару. Відповідно, вони не мають права копати глибше, а всі знахідки передають археологам на опрацювання, отримують висновки і при потребі, якщо держава вважає це за доцільне, вона їх викуповує за ринковою ціною. Але, відповідно до угоди, наголошую на цьому, інформація повинна бути надана археологам в обов’язковому порядку і в повному обсязі. Для порушників передбачено досить жорстке покарання. І така співпраця дала свої щедрі плоди – десятки унікальних скарбів, тисячі окремих артефактів, які містили часто унікальну інформацію про історію Британських островів. Ці знахідки поповнили фонди відомого у світі Британського музею.
А як у нас?
У нас держава може придбати знахідку не за ринковою ціною, а лише за 25% від оцінки вартості. Оцінюють у нас таким чином – знайшли кілограм срібних монет, а оцінили як кілограм срібла, ніхто ж не оцінює те, що одна монета може коштувати у сотні разів більше ніж цілий скарб. Ми на розкопках знайшли талер, його вага 20 г. срібла, а ринкова ціна на аукціоні 3 тис доларів… різниця відчутна. Але ще раз наголошую, фахівці копають заради інформації а не заради знахідок. Їм не належить ніякої матеріальної винагороди. Усі артефакти, виявлені під час розкопок, стають частиною державного музейного фонду БЕЗКОШТОВНО.
Але у нас таке поки що неможливо запровадити британську модель співпраці із скарбошукачами з однієї простої причини – держава не має коштів на фахову оцінку та викуп артефактів. По-друге, самі чиновники не зацікавлені у прозорості. Ну який би чиновник не хоте задурно дістати коштовну антикварну річ? Коли картини пропадають зі стін Кабміну, то про що тут говорити? На жаль, у нас все побудовано на бажанні привласнити…
В Україні ведеться статистика володіння металодитекторами?
У нас цим ніхто не цікавиться. Я вітаю потуги депутатів запровадити хоча б якийсь контроль, але я у них не вірю, адже чиновники здебільшо керуються вузькими меркантильними інтересами. Має бути чітко, якщо фірма продає металодетектор, то вона повинна його ліцензувати за аналогією зі зброєю. Коли прирівняють володіння детектором до зброї і буде кримінальна відповідальність за порушення правил його використання, тоді можливо і буде щось позитивне.
А іноземці цікавляться нашими скарбами?
Іноземці цікавляться. Хоча іноземцям і не дозволено проводити самостійно дослідження в Україні, але якщо взяти росіян, то ті працюють просто таки відкрито і нахабно. Для прикладу, лише на Львівщині у Самбірському районі працюють пошукові загони, які займаються пошуками військових поховань. Археологію вони не надто зачіпають, але копаючи на місцях бойових дій, знаходять різні, іноді справді цінні військові реліквії. Все це відбувається без дозволів, без ніяких погоджень, і при цьому йдеться про громадян іншої держави!
Тобто росіяни вивозять наші скарби?
Вони вивозять знахідки з України, адже цього ніхто не контролює. З боку держави є певні приписи щодо таких пошукових загонів, але ці приписи ніхто не виконує і не контролює їхнє виконання.
Яка сьогодні вартість спорядження та проведення експедиції?
Це дуже дорого! Археологія – це наука коштовна. У вартості досліджень врахована оплата праці людей, їх проживання, вартість експедиційного обладнання, наукового опрацювання та різноманітних аналізів.
Цього року не плануєте зайнятися розкопками котрогось із виявлених могильників чи курганів?
Важко щось спрогнозувати. Впершу чергу зосереджуємо свою увагу на тих об’єктах, які руйнуються, а не на тих, де хочеться.
Кошти на розкопки виділяє держава?
Ні, кошти дає замовники. Тобто, той, хто хоче будувати щось на місці пам’ятки, має знайти кошти на проведення обстеження та розкопок. Згідно із законодавством, якщо проводяться наукові дослідження, то держава має виділяти гроші. Якщо ж проводяться рятівні дослідження, будівництво дороги тощо фірма-замовник має оплатити дослідження усієї площі, яка буде зруйнована.
Що це означає, наукові дослідження тепер ніхто не проводить?
Ні, просто кошти, які виділяються на наукові дослідження, є таки мізерними, що їх не вистачає для проведення великих польових досліджень.
Чи велика вірогідність того, що сучасним археологам ще вдасться відшукати таку знахідку, як золота скіфська пектораль?
В Україні можна знайти ще чимало феноменальних знахідок, частина була викопана скарбошукачами, частина лежить ще в землі і чекає своїх дослідників. Польща, як я вже казав, має трохи більше як 300 тис кв км, там зареєстрованих 450 тис. археологічних об’єктів, а Україна за площі 600 тис. кв км має зареєстрованих заледве 60 тис. об’єктів. Якщо виходити з цієї пропорції, то ми б мали мати до 900 тис. об’єктів. Україна потенційно має сотні тисяч об’єктів археології, досліджено станом на сьогодні десять тисяч – це мізер, але й на тому мізері ми маємо унікальні знахідки. А уявіть, щоб дослідити все те, що є на території України… Для цього не вистачить бюджету не лише України, але й такої заможної країни як США, а за час я взагалі не кажу.
Тобто з боку держави сприяння нема?
З боку держави немає ніякої політики розвитку археології як науки. Немає програми освіти археологів, немає програми забезпечення дотримання норм законодавства забудовниками. Держава стоїть осторонь. Водночас за великими забудовниками переважно стоять, якщо не державні структури, то службовці, які займають високі державні посади і вплинути на них буває досить важко.
Де у Львові можна ознайомитись із артефактами, які вам вдалося відшукати?
Матеріали з досліджень Рятівна археологічна служба передає у Винниківській історики-краєзнавчий музей, але більша частина тих експонатів зберігається у фондах, адже вони не є експозиційного плану. Артефакти не завжди мають презентабельний вигляд, особливо це стосується матеріалів з розвідок, коли ми знаходимо уламки кераміки чи кременю, рідко коли знаходимо цілі форми. В експозицію ж не покладеш уламки і не напишеш, що це був горщик. Люди хочуть бачити привабливий артефакт, а не уламок. Коли людині показують уламок, то вона має довіритись трактуванню дослідника, що перед нею уламок давнього кубка, якому 3 тис. років. Частина знахідок представлена на виставці «Скарби підземного Львова» у Палаці Бандінеллі. Там подано матеріали з досліджень проведених у Львові протягом останніх років. Ще частина зберігається у фондах нашої служби.
Через брак фінансування музеї у нас непристосовані до експонування артефактів. Наприклад, у Львівському історичному музеї археологічна експозиція не мінялася, напевне, ще з часу мого дитинства, при тому що відомі музеї експозиції міняють регулярно. Експонати просто лежать в коробках. Нині ми будемо надолужувати те, що поляки вже давно роблять, – будемо видавати каталоги з детальним описом знайдених артефактів. Це буде джерелознавча публікація з детальним описом та аналізом щодо кожної знахідки, і люди зможуть з ними ознайомитися через фотографії у публікаціях. Інакшого варіанту зараз ми не маємо.
На сайті САУ багато повідомлень про «Волинські старожитності», які працюють за кошти жертводавців. Чи немає у Львівській області охочих давати кошти на пошуки історичної спадщини?
Ми проводимо достатньо багато робіт і без коштів жертводавців, за гроші замовника. Звичайно ж, дуже хотілося б проводити дослідження на конкретно вибраній пам’ятці, але нам бракує зараз часу та коштів. Ми маємо проект по пам’ятці світового значення, але цей проект ще розробляється, тому не хотілося б це озвучувати.
У Львові ще багато таких, місць де варто почати розкопки?
Як висловився міський голова Андрій Садовий, коли громадськість вдарила на сполох щодо забудови нва вул. Лисенка 16-20, археологи, якби могли, то перекопали б весь Львів та заборонили б господарську діяльність у місті, вони, мовляв, не можуть зрозуміти, що ділянка в приватній власності, і людина має право робити на ній що хоче. Але мер не розуміє, що Львів це унікальне місто, яке потребує великих досліджень і спільних зусиль не лише науковців, але й державних мужів.
А наразі маємо ситуацію, що у Львові інвестори в зоні охорони культурної спадщини ЮНЕСКО роблять що хочуть, руйнуючи давню культурну субстанцію міста. В цей же час Львівський історичний музей немає в колекції артефактів середньовічного Львова. Мене дивує ця ситуація. Якби забудовники звернулися за експертизою та наглядом до археологів, це обійшлося б їм дешевше, але люди готові давати великі хабарі, щоб ухилятися від досліджень. Для археологів у Львові всі роботи є на межі самоокупності, собівартості. Так, за роботи на площі Осмомисла ще й досі УКБ ЛМР нам не заплатило, вже два роки пройшло з часу завершення досліджень, дворик в Ратуші - та сама ситуація, І чиновники говоритимуть, що ми воюємо за гроші!
Якщо виключити з території сучасного Львова промислові зони, де реально знищили все, що могло б там бути, то наше місто варте того, щоб в кожному місці земляних робіт провести дослідження. Львів не виник на пустому місці. Львів з приходом короля Данила продовжив свій розвиток на основі тих поселень, які тут вже існували, це підтверджують матеріали ранішого часу. Тут була заселена територія. Зокрема, у місті є кілька городищ, які ще досі збережені, наприклад в Шевченківському гаї є збережене невеличке городище. Воно може і не стосується давньоруського Львова, але воно існувало тут паралельно з ним, або й раніше. Сучасний Сихів розташований на кількох поселеннях, але ці місця забудовані, хоч на них могли б бути давні археологічні об’єкти. Середмістя Львова взагалі унікальне, адже тут, крім архітектури, є ще й потужний археологічний культурний шар, який сам по собі є об’єктом культурної спадщини. Археологічної мапи Львова ми, на жаль, не маємо, адже археологічне обстеження під час забудови не проводилось.
Це вже не можливо відстежити?
Так, але якби усі земляні роботи у Львові узгоджувалися з археологами, то навіть точкове нанесення на мапу за десятиліття дало б результат. Мене не раз питають, чи Львів археологічно досліджений. Львів зовсім не досліджений. Ми маємо фрагментарну інформацію про археологію міста, яка скоріш заплутує історію давнього Львова ніж проясняє її. Ми, на жаль, не можемо поки що сказати нічого нового про розвиток Львова та розростання поселень. Є лише припущення, фантазії, гіпотези, які нічим не підтвердити без масштабних археологічних досліджень.
Молоді археологам, які закінчують вищі навчальні заклади, мають шанс знайти роботу?
Я хотів бути археологом з 4 класу. Закінчив університет за спеціальністю історія. І на той час вже багато знав і вмів. А тепер, хай як про це не прикро говорити, студенти виходять з університетів і нічого не вміють, але хочуть багато заробляти. Можливо, вони і хочуть бути археологами, але не знають навіть елементарного - як утворюється їкультурний шар. І Їм дуже важко за такого ставлення до фаху влаштуватися до нас на роботу. У нас лише кілька вимог до претендента – знання і любов до професії. Люди, котрі не пройшли випробовування полем у нас не приживаються.
Тобто, існує кадрова проблема?
З кадрами завжди велика проблема. Я б хотів почати пошук якісних молодих кадрів, тих студентів, які здібні та мають покликання до археології, знають та орієнтуються в нашій роботі. На всю Україну є лише приблизно 300 археологів, а площа нашої країни 600 тис. квадратних кілометрів і пам’яток на цій площі дуже багато. Якщо почнеться інвестиційний бум, то ми реально захлинемося у роботі. Знову ж таки для порівняння, у Польщі 300 тис км кв і близько 10 тис археологів. На жаль, кадри немає де брати, з університетів до нас приходять переважно люди амбітні, але без умінь і бажання набивати собі гулі і рости в професійному плані, або взагалі бувають роки коли ніхто не звертається за працевлаштуванням.
А жінки в археології працюють?
Звичайно, що працюють, але вони цілком усвідомлюють специфічний вид досліджень. В археології поблажок не має для жодної статті.
Розмову вела Анна Новик.
Редакція Гал-інфо щиро вітає пана Олега Осаульчука, його колектив та всіх археологів України з професійним святом, яке відзначається 15 серпня. Бажаємо цікавих знахідок та сенсаційних археологічних відкриттів.
