Народний театр ім. Л. Українки в Червонограді може похвалитися довгою історією та значними здобутками на театральній сцені.
Але найбільшою його цінністю — є люди, натхненні ідеєю аматори, які доводять, що самодіяльність може бути на високому рівні.
Керівниця театру Алла Мельник у розмові з Гал-інфо розповіла, як у театрі можна заговорити українською, пояснила, в яких реаліях працюють народні актори, а також поділилась планами створення громадської організації серед самодіяльних режисерів.
- Гості нашого міста не знають історії, як вона є. У більшості Червоноград асоціюється лише зі шахтарським містом, але у нас є своя глибока історія, - каже Алла Мельник, хореографиня, режисерка Народного театру ім. Лесі Українки в Червонограді. - Я би всіх запросила відвідати Кристинопільський Версаль (йдеться про Музей історії релігії в червоноградському палаці Потоцьких - ред.), побувати на екскурсії на зачиненій шахті і, звісно, щоб підсилити враження, прийти до мене на виставу.
Ще у підлітковому віці Алла прийшла до театру, де навчалась у колишнього режисера-постановника Дмитра Винничка. Саме він у 1961 році створив самодіяльний театр, який очолював 52 роки. Жінка зауважує, що зазвичай виконувала ролі другого плану і тоді б не повірила, що в майбутньому сама очолить народний театр.
У 2014 році, коли театру ім. Л. Українки виповнилось 55 років, вона стала його керівницею. До того Алла Мельник очолювала гурток східного танцю “Ельвіра” (є його керівницею і нині) та естрадний молодіжний театр “Веселограй”, з яким гастролювала фестивалями гумору.
Репертуар Народного музично-драматичного театру ім. Л. Українки кардинально відрізнявся від того, що ставив естрадний “Водограй”. Спочатку у групах навчалися діти та юні хлопці з дівчатами.
- Були діти й молодь. А з 2014 року почала робити набір дорослих. Нині в театрі займаються 3 вікові категорії: дорослі, молодь і діти, - розповідає керівниця.
Алла Мельник працює з групами паралельно, і впродовж року завжди заплановані три прем'єри.
- З дорослими зараз працюємо над новою виставою “Громадяни Кале”. Цікава річ: ніби комедійна вистава, але в кінці закінчується скоріше драмою. Я б сказала, що це направду ідейна вистава. Прем'єра відбудеться 27 березня на День театру. Діти - наймолодша група - працюють над виставою “Задерикуватий півень”. І середня група - молодь, якої зараз дуже багато - працює над казкою “Сестра моя Русалонька”. Це три речі, які до кінця цього року мають відбутися, - каже режисерка і показує ще сценарії п’єс, які хоче поставити. Серед них: “Бонжур, мадам Одаріє!” та “Пригоди Лівого черевичка”.
Колектив Народного театру налічує понад 70 акторів та актрис. Режисерка розповідає, що молоді люди приходять та просяться в театр. Вони одразу усвідомлюють, чому тут опинилися.
- У нас всі працюють, тому що кожен хоче і розуміє: компромісів у мистецтві немає. Люди, які йдуть в мистецтво, навіть самодіяльне, вони є амбітні. Без амбіцій тут нема що робити! Я також амбітна людина. Я - режисер самодіяльного театру, а не професійного. Дуже добре, що зараз є можливість поїхати презентувати себе на конкурсі, відправити роботу і показати, що самодіяльність деколи буває набагато професійніша за професіональну роботу, - зазначає Алла Мельник.
У червоноградському самодіяльному театрі грають люди без акторської освіти: економістка, журналістка, бібліотекарка, коваль із шахти, інженер, вихователька, соціологиня і ще багато різних людей, які однаково сильно люблять сцену. Найвища похвала для Алли, коли на численних конкурсах критики хвалять її акторів.
- Я маю дуже талановитих акторів, якими пишаюсь. У всі куточки, куди приїжджаю, я ними пишаюсь. Але знаю, що є театри - також самодіяльні - сильніші за нас. Тому я везу своїх на конкурси, де будуть ці театри, для того, щоб не виросла корона, щоб була працьовитість, - пояснює Алла Мельник.
Варто зазначити, що на сцені в народному театрі відбувається процес українізації. Українськомовні п'єси ставлять актори, які в повсякденному житті спілкуються російською. Чому так відбувається? Річ у тому, що до середини минулого століття Червоноград звався Кристинополем. У 1951 році місто увійшло до складу УРСР і його перейменували в Червоноград. Туди переселили багато людей зі східних регіонів країни для його відбудови та видобування вугілля на шахтах. Зокрема і батько Алли, Віктор Мельник, родом з м. Золоте на Луганщині, також приїхав сюди працювати. Так у місті сформувалося чимале російськомовне середовище.
Нині російськомовні актори театру - уже корінні червоноградці - знають українську, а подекуди з помилками намагаються нею говорити. До кожного виступу в українськомовній п'єсі артисти готуються дуже ретельно. Режисерка театру Алла Мельник каже, що щоразу ті показують чудовий результат.
- Люди, які не можуть вивчити українську мову, - ідіть в театр. Я навчу, я дам українськомовну роль, і ви заговорите українською”, - закликає Алла.
Режисерка працює з аматорами професійно: проводить майстеркласи і сама вчиться у кращих. Повторює, що в акторів ніколи немає ейфорії, адже завжди навіть після приголомшливого успіху є нюанси, які потрібно допрацювати, удосконалити.
- Я мушу бути трохи різкою, але чесною. Адже коли говоритиму тільки хороше, то ми припинимо рухатись далі. А коли повторюватиму лише погане, то вони можуть зневіритися в собі. Тому я балансую на якійсь межі й намагаюсь чесно аналізувати, - з усією серйозністю пояснює керівниця.
Алла Мельник каже, що в самодіяльному театрі вона володіє великою розкішшю: до театру приходить багато потенційних акторів, які готові чекати на дзвінок зі запрошенням. У колективу напрацьований великий репертуар, а також є аранжувальники й композитор, який допомагає з написанням музики.
Проте самодіяльна театральна трупа працює в умовах, які відрізняються від реалій, в яких існують професійні актори великої сцени.
Очільниця Народного театру, погоджується, що залежна від акторів: дорослі театрали в будень працюють, а молодь - після закінчення школи їде з міста на навчання.
- У мене немає сталого складу. Сьогодні у мене гарна молодь. Ця молодь через рік-два піде вчитись. Значить поки у мене гарна молодь, я швидко шукаю репертуар, щоб використати їх потенціал, - пояснює режисерка.
Червоноградські актори намагаються заробляти на потреби театру самостійно. Вторговані кошти під час вистав і виступів, оренди приміщення можуть піти на декорації чи костюми. Театральні костюми — річ дороговартісна, тому команда часто подається на гранти і конкурси.
Народний театр ім. Л. Українки усім своїм складом хоче гастролювати. Зараз у колективу немає водія, оскільки чоловік, який допомагав з перевезеннями раніше, захворів. А шоферів, які б погодились за невисоку плату здійснювати трансфер акторів - обмаль.
- Їздимо ми багато. І хочемо продовжувати їздити на конкурси, на гастролі, займатись концертною діяльністю. У Червонограді про нас знають: за останні роки ми розкрутились. Тим паче у нас репертуар такий, що щомісяця ми можемо давати по виставі з абсолютно іншим складом, - запевняє Алла Мельник.
Алла Мельник розповідає, що впродовж останніх років в театрі з’явився одяг сцени “Чорний кабінет”- куліси чорного кольору, театральні прожектори, також вдосконалили звук, світло. На думку режисерки, самодіяльна творчість зав'язана ще й на господарюванні, економічному підході. І дуже важливо, як керівництво закладу, де діє колектив, ставиться до ініціатив, потреб і побажань працівників.
У 2022 році серед місцевих закладів культури продовжують впроваджувати реформу, згідно з якою непридатні для експлуатації заклади зачинятимуть, нерентабельні колективи скорочуватимуть, або ж кілька закладів зможуть об’єднатись в один. Театральна режисерка Алла Мельник вважає, що залишаться найсильніші представники.
- Попри низьку зарплату, реальні колективи, які працюють - особливо рентабельні, - мають право існувати, - зауважує Алла.
Грудень минулого року для червоноградських театралів видався знаковим, оскільки Народний дім, а також театр відзначили своє 60-річчя, і 150-й ювілей Лесі Українки. Також режисерка Алла Мельник вперше провела відкритий фестиваль-конкурс “Галицьке люстро” серед аматорських театрів. Жінка обіцяє, що це буде регулярний захід, і ділиться своїми мріями: організувати театральний фестиваль у Львові, а також створити громадську організацію серед самодіяльних режисерів. ГО допомагала б талановитим людям, яким, можливо, бракує досвіду, знань і бачення перспективи.
- Якби об'єднатися режисерам разом, ми б змогли виявити ті актуальні потреби. І я з огляду на свої зв'язки, знайомства, змогла б знайти професіоналів, - хай навіть за гроші, - які б провели майстерклас для аматорів»,- каже режисерка.
Театрали спілкуються з колишніми учасниками колективу, які пішли на професійну сцену. У самодіяльному театрі починали грати народні артисти України, відомі актори театру ім. Марії Заньковецької — Ярослав Мука й Людмила Никончук.
Театральна режисерка ділиться, що слідкує за досягненнями своїх учнів: Рупи Станіслава (нині актор серіалу “Вещдок”), Яцентюка Олександра (режисер короткометражного кіно в Києві), Яремчука Романа (актор, нині здобуває фах режисера) та ін.
Жінка радіє, що в житті займається справою, що направду вміє робити і яка допомагає їй висловлюватись.
- Ми живемо в негативі, і нам потрібно через вистави людям вселяти віру, що ми можемо щось змінити. Звісно, щось зміниться незалежно від нас, але кожному для цього потрібно робити певні кроки. Я це роблю через вистави, - пояснює Алла.
