Аналіз матеріалів радянських органів державної безпеки вказує на те, що у ряді областей Наддніпрянської України боротьба з націоналістичним підпіллям, або його окремими представниками тривала ледь не до середини 1950-х років. У попередніх публікаціях на Гал-Інфо ми вже говорили про боротьбу на території Одеси, Полтавщини, Хмельниччини та Київщини. Наразі пропонуємо огляд кандидата історичних наук Юрія Щура про боротьбу з ОУН на території Сумської області на початку 1950-х років
Доповідаючи «нагору» у липні 1952 року про стан агентурно-оперативної роботи УМГБ Сумської області по боротьбі з націоналістичним підпіллям, київські чекісти відмічали той факт, що під час німецько-радянської війни підпілля тут було широко розгалуженим й структурованим (обласний, окружні проводи, нижчі ланки). Також наголошувалося на активній праці «націоналістичного» товариства «Просвіта».
Аналізуючи ж перші роки боротьби з місцевим оунівським підпіллям, після повернення радянської влади на територію області, відмічалося, що заарештовані органами державної безпеки націоналісти розгорнутих свідчень на слідстві не надали. Відповідно, викрити повністю діяльність оунівських осередків на Сумщині органи МГБ можливості не мали. До цього додалося існування протягом тривалого часу у повоєнні роки на території області боївок ОУН, якими керували Кривенко й Назаренко, які також створили розгалужену підпільну мережу.
Чергового «головного болю» завдавали чекістам бійці УПА – уродженці Сумської області. Так, за документами, які були вилучені у загиблих підпільників та за свідченнями заарештованих членів ОУН, УМГБ Сумської області було взято на облік до 30-ти жителів регіону, які у 1943-1945 роках перебували у відділах повстанської армії на Західній Україні.
Ще однією базою для проникнення на територію області стали переселенці із західноукраїнських земель. Так, у перші роки 1950-х на Сумщину у порядку переселення, на навчання й роботу прибуло понад 700 осіб, частина з яких підозрювалася у належності до оунівського підпілля.
В керівництві МГБ чітко усвідомлювали, що якість боротьби з ОУН напряму залежить від якості агентури. Відповідно до наказу МГБ СРСР №0015, агентурний апарат по лінії боротьби з націоналістичним підпіллям було «почищено» від непрацюючої агентури й дезінформаторів. Станом на 1 липня 1952 року агентурна мережа обласного Управління МГБ та міськрайонів, що використовувалася для боротьби з ОУН, складалася з 36 агентів.
Крім того, відповідно до директиви МГБ УРСР від 12 травня 1952 року №24, співробітники УМГБ Сумської області у західних областях було підібрано 5 кваліфікованих агентів серед колишніх членів ОУН. Із них агенти «Молодий», «Чесний» й «Галицька» на початку червня 1952 року прибули на проживання до Сумської області й використовувалися в оперативних розробках.
Станом на кінець липня 1952 року обласним управлінням та периферійними органами розроблялося 48 справ-формулярів та 4 справи попередньої оперативної перевірки. Серед них найбільш важливими для МГБ були наступні. Так, відділом 2-Н УМГБ розроблялися родинні зв’язки активної підпільниці ОУН медика Марії Москаленко («Марійки»), уродженки села Козацьке Конотопського району, яка знаходилася у підпіллі на території Львівської області до літа 1951 року. МГБ було відомо, що «Марійка» разом з іншими підпільниками двічі (1949 та ранньою весною 1951 року) виїжджала до Конотопського району для проведення націоналістичної діяльності. У червні 1952 року у розробку зв’язків «Марійки» був введений агент «Молодий», який прибув із Львівської області.
Ранньою весною 1951 р. в село Козацьке прибули «Марійка» з Іваном Паночком («Байдою») та Іваном Назаровцем («Тихолісом»). Тут вони викопали криївку і перевезли друкарську машинку й інше приладдя для випуску підпільної літератури, а також необхідну зброю. Одна з родичок «Марійки», Наталія Антощенко, розповіла агенту, що криївка знаходилася у неї на подвір’ї, де й переховувалися оунівці. Також розповіла про зв’язки жителів села Пилипа Новака, Степаніди Скачкової, Надії Лук’яненко й інших із членами ОУН та про те, що у них зберігаються залишки підпільної літератури.
Відмітимо також, що «Тихоліс», перебуваючи на Сумщині, вирішив здійснити поїздку до Волгограда, куди мав адресу одної вчительки яка раніше працювала на Західній Україні. Він планував утворити і там підпільний осередок. Через виявлений «хвіст» МГБ, був змушений перервати поїздку й приховано повертатися до села Козацького.
Втім, «Марійка» виявилася агентом МГБ (ще з 1940 року), викрита співробітниками СБ ОУН й знищена. Про її викриття, із свідчень заарештованих оунівців, стало відомо МГБ. Також стало відомо, що підпілля після цієї історії відмовилося від використання родичів Москаленко для діяльності. У зв’язку із цим, УМГБ Сумської області здійснювалися заходи з виявлення й документування практичних зв’язків «Марійки» з метою їх арешту.
У червні 1952 року сумським УМГБ був встановлений колишній учасник підпілля, боєць УПА Іван Рижий, уродженець міста Кролевець. На той час він під прибраним прізвищем Мірошниченко проживав у Локоті Брянської області. Під час німецької окупації він жив у Кролевці, служив у місцевій поліції, а 1943 року виїхав за межі області. З 1943 по 1945 року був у відділі «Горняка», діяв на території Рівненської області. У липні 1952 року ще не було вирішено питання щодо його подальшої долі: заарештувати чи намагатися завербувати в якості агента.
Серед арештів того часу відмічалися уродженці села Бистрик Кролевецького району Микола Кот та Микола Куліш, які під час німецької окупації служили у поліції. У 1943 році вони обидва виїхали до Рівненської області, де приєдналися до УПА. Кот був заарештований у рідному селі, а Куліш у Бродах, де жив по фіктивним документам на ім’я Василя Довгих.
Для ознайомлення із роботою УМГБ Сумської області у квітні 1952 року до Києва викликався з доповіддю про стан агентурно-оперативної роботи начальник відділу 2-Н майор Гринько. Йому було надано відповідні вказівки щодо усунення недоліків у роботі відділення. Крім того, у травні 1952 року МГБ УРСР звернула увагу керівника Управління по Сумській області на погану організацію агентурної роботи з боротьби з українськими націоналістами й вимагало вжити заходів щодо усунення недоліків.
Тим не менш, боротьба тривала й далі. Начальник 4 Управління МВД УРСР полковник Сараєв у довідці від 8 жовтня 1953 року про стан боротьби з ОУН наводив дані, що всього на території Сумської області на обліку по цій лініє перебуває 98 осіб. З них в 1953 році – 12. Заарештовано ж у 1953 році було двох. Серед актуальних розробок відмічалася робота навколо жителя Охтирки Івана Мешко, одна з сестер якого, Катерино Логуш – «Верещака» (дівоче прізвище – Мешко) була одним з керівників підпілля на Півдні України, інша – Віра Худенко – утримувачем конспіративної квартири Крайового Проводу Південноукраїнських земель під час німецької окупації.
Юрій Щур, кандидат історичних наук (м. Запоріжжя)
