Шість років минуло після закінчення Другої світової війни, однак учасники українського націоналістичного підпілля не припиняли боротьби за Українську державу. Тривала така боротьба і на Київщині. Про підпілля ОУН у Ставищанському, Богуславському, Таращанському, Рокитнянському та Лисянському районах Київщини, на основі розсекречених документів із архіву СБУ, спеціально для ГалІнфо, розповідає у свої статті кандидат історичних наук – Юрій Щур
15 січня 1952 року 2 Головне Управління МГБ СРСР надіслало до Києва лист №2/8/2592 у якому акцентувалася на наявності серйозних недоліків в роботі УМГБ Київської області у боротьбі з підпіллям ОУН, а особливо з її боївками.
Реагуючи на лист, обласні управління МГБ Києва, Кам’янця-Подільського та Житомира у січні-травні 1952 року, згідно із спеціально розробленим планами, було проведено ряд агентурно-оперативних заходів з боротьби з підпіллям на території Київської області. Внаслідок цих дій загинуло 3 учасники боївок, захоплено живими – 4. Крім того, було заарештовано 11 підпільників.
Зокрема, 20 квітня 1952 року у Ставищанському районі агентурно-бойовою групою на чолі з спеціальним агентом УМГБ Кам’янець-Подільської області «Н-26» були захоплені Михайло Криса («Кобзар») та Михайло Оліярник («Богдан»).
Під час арешту у Криси було вилучено автомат ППШ й до нього 3 магазини, пістолет ТТ з 2-ма обоймами, 113 набоїв, граната, компас, військове спорядження, гроші в сумі 2431 рубль, літератури й листівки ОУН. У Оліярника вилучено пістолет «Наган», пістолет ТТ з 2-ма обоймами й 18 набоями, граната, 300 рублів.
Михайло Криса прибув на Київщину влітку 1951 року разом із Віталієм Мельником («Орличем») та Володимиром Скореньким («Богуном»). Останні двоє загинули 7 липня 1951 року у селі Ожегівка Володарського району Київської області. Під час бою їм вдалося ліквідувати начальника Ставищанського райвідділку МГБ старшого лейтенанта Леонтьєва й оперуповноваженого УМГБ Київської області старшого лейтенанта Богацького.
На слідстві було встановлено, що боївкарі проводили роботу у Ставищанському, Богуславському, Таращанському, Рокитнянському та Лисянському (тепер у складі Черкаської області) районах Київської області. Тут було організовано ряд конспіративних квартир, поширювалися листівки тощо. «Кобзар» та «Богдан» в своїй діяльності підтримували зв’язки з боївками «Шепеля» та Петра Колісника («Черника»), які оперували у сусідніх районах Київської та Вінницької областей.
На основі свідчень заарештованих Криси та Оліярника, 13 червня 1952 року у 1,5 км від села Гостра Могила Ставищанського району, у лісі, із землі було дістано бідон з націоналістичними листівками, літературою та особистими речами. Наступного дня в селах Іванівка та Госта Могила були заарештовані утримувачі конспіративних квартир Іван Бондар (учасник німецько-радянської війни, нагороджений медалями «За відвагу» та «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»), Домна та Яків Бондар, Параска Хахула, Серафима Драговоз, Тихон Клочко («Симпатик») та Тихон Омельчук («Штундра»).
Після арешту боївкарів, зрозуміло, розпочалася й «зачистка» їх зв’язків. Зокрема, у селі Плоске Таращанського району був заарештований Микита Погорецький та його доньки Євгенія (в її квартирі був бункер), Марія й Анна. 10 червня 1952 року усі вони Військовим трибуналом військ МГБ Київської області засуджені до 25 років таборів з ураженням в правах на 5 років.
8 жовтня 1952 року Військовим трибуналом Прикарпатського воєнного округу у закритому судовому засіданні у м. Проскурів (Хмельницький) розглядалася справа Михайла Криси та Михайла Оліярника. Обох було засуджено до розстрілу.
Після арешту 28 квітня 1952 року Петра Колісника («Черника») й Володимира Юркевича («Змагуна») (також читайте “МГБ в боротьбі з ОУН на Хмельниччині”) розпочалася «зачистка» підпільників з їх середовища. Зокрема, 10 травня була заарештована Явдоха Свинар, жителька села Городецьке Уманського району тодішньої Київської області (тепер – у Черкаській), яка у 1951-1952 роках надавала житло учасникам боївки, збирала необхідну інформацію. Під час арешту у неї було вилучено велику кількість оунівської літератури, яка зберігалася у металевому бідоні (заритому у сараї) та радіоприймач «Родіна».
Також були заарештовані жителі Городецького Мефодій, Соломія, Марія та Іван Яценки. Ця родина допомагала боївці з літа 1951 року, надавала укриття, допомагала продуктами, зберігала літературу й особисті речі підпільників. Іван Яценко, за завданням підпілля, 15 квітня 1952 року поширив листівки ОУН у Києві.
Крім того, 3 та 4 червня 1952 року УМГБ Київської області було заарештовано 17 осіб, які допомагали «Змагуну» й «Чернику». Серед заарештованих були Макар Сокирський, Гаркавенко, Ліщина, Коваленко й інші. Усі вони були жителями Уманського, Христинівського й Ладижинського районів Черкаської (тоді – Київської) області.
5 травня 1952 року оперативно-чекістською групою УМГБ Київської та Житомирської областей біля села Малий Глухів Радомишльського району було ліквідовано 3-х оунівців. Переслідування підпільної групи тривало ще з 26 квітня, коли боївка з’явилася у селі Небелиця Макарівського району Київської області. Тоді в бою загинув один з керівників підпілля ОУН на теренах Київської та Житомирської областей Олександр Степаняк («Богун»), колишній окружний провідник ОУН в Білорусі (1949 рік). Разом із ним загинули боївкарі «Грицько» та «Карпо». У загиблих було вилучено 2 німецькі гвинтівки, 1 радянський автомат, 2 револьвери системи «Наган», 1 пістолет, набої, граната, націоналістична література й документи.
Крім того, на початку 1952 року УМГБ Київської області провело ряд арештів осіб, які розроблялися за справами-формулярами. Зокрема, були заарештовані Іван Кучеренко, житель села Бакумівка Рокитнянського району, вчитель Ромашківської неповної середньої школи та Павло Скрипка, уродженець села Ромашки Рокитнянського району, вчитель середньої школи в смт. Оратів Вінницької області. Обидва до ОУН були залучені під час німецької окупації. Працювали по лінії підпілля у Рокитнянському районі.
На перспективу діяльності УМГБ щодо боротьби з націоналістичним підпіллям та боївками, особлива увага приділялася на покращення агентурно-оперативної роботи у Бородянскому, Макарівському, Фастівському, Обухівському, Гребінківському (тепер Васильківський), Іванківському, Бишівському (у 1959 році увійшов до Макарівського), Васильківському й Узинському (у 1962 році увійшов до складу Білоцерківського) районах, де активно діяли боївки та поширювалася націоналістична література.
У ці райони відряджалися працівники Управління 2-Н МГБ УРСР й УМГБ Київської області. З метою посилення відділення 2-Н Київського обласного УМГБ, начальником цього відділу у квітні 1952 року був призначений майор Ворона, який мав багатий досвід боротьби з підпіллям ОУН на території Західної України. Боротьба продовжувалась.
Юрій Щур, кандидат історичних наук (м. Запоріжжя)
