Ця розповідь про старосамбірчанина Володимира Медведєва. Він професійний військовий, сапер. До останнього не давав зняти Державний прапор з районної адміністрації Севастополя. Згодом брав участь у боях за Щастя, Кримське, Сокольники, Бахмутку. Кандидат у депутати до Львівської обласної ради від політичної партії «Наш край» (виборчий округ № 75, Старий Самбір). Ця розповідь про нього.
Після закінчення Старосамбірської середньої школи вступив у Тюменське вище військове інженерне командне училище за спеціальністю інженер-сапер. Понад 20 років проходив службу у Військово-Морських Силах ЗС України в Севастополі на командних офіцерських посадах. У 2009 році звільнився в запас у званні підполковника, а потім працював начальником відділу цивільного захисту РДА в м. Севастополі та заступником начальника філії – начальником відділу піротехнічних робіт мобільного рятувального центру МНС України (здійснення робіт з розмінування місцевості від вибухонебезпечних предметів часів Великої Вітчизняної війни в районі Мекензеких гір та Інкерманських штолень м. Севастополя, першим заступником голови Севастопольської райдержадміністрації.
У час російської окупації Криму не піддався жодним провокаціям і не зрадив присязі на вірність народу України. Всіляко намагався чинити опір непроханим гостям на рідній землі. Як професійний військовий до останнього не давав зняти Державний прапор з районної адміністрації Севастополя. Зробивши муляж бомби, на якій написав “заміновано”, під’єднав її до жовто-блакитного стягу. Такий неординарний вчинок убезпечив національний атрибут: впродовж трьох днів прапор боялися зняти вороги. Також Володимир Віталійович допомагав евакуювати курсантів Військово-Морського ліцею в м. Одесу. Звісно, що така тверда українська позиція допікала ворогу, і за національно-патріотичну налаштованість окупаційна влада арештувала нашого земляка і вислала за межі півострова. Потім, завдяки колегам, вдалося безпечно вивезти сім’ю з Криму під чужими документами.
Проте, повернувшись на Старосамбірщину, не міг сидіти вдома і спостерігати як роздирають рідну неньку-Україну. Тож з’явився до військкомату і добровольцем пішов до лав Збройних Сил України.
За рік перебування на передовій Володимиру Медведєву довелося багато чого побачити і пережити. На наше прохання розповісти про війну виважено підбирав слова. Адже це для нас, які проживають на мирній території, здається, що ніякої військової таємниці в тому немає. А хлопці, які пережили постійні обстріли, дивилися не раз смерті в очі, хоронили своїх товаришів по зброї і за голови яких сепаратисти готові заплатити кругленькі суми, усвідомлюють всю важливість ситуації. Тому пан Володимир поділився лишень окремими епізодами зі свого військового життя. Він командир однієї військової інженерно-саперної частини Самбора. Будучи командиром зведеного загону 703 інженерного полку, разом зі своїми побратимами пройшов чимало “гарячих” точок Луганської області. Спочатку були бої за населений пункт Перемога, потім Орєхово, станиця Луганська, Макаров, який вояки охрестили Сталінградом, Щастя, Кримське, Сокольники, Бахмутка, де поряд з ним воював Герой зі Старосамбірськогго району, віддавши своє життя за незалежність держави, Роман Цап, Трьохізбенка… Довелося і рани заліковувати у військовому польовому гостіпалі… Звісно, що психологічно важко, адже не кожному під силу бачити щодня як гинуть твої друзі. Але страх повинен бути у кожній людині, бо це самозбереження. У час війни головне чітко виконувати накази – це одне з правил, яке приведе до перемоги.
Слухаючи його розповідь про життя на війні, зрозуміли, що бути сапером важко, а командиром поготів, адже ти несеш відповідальність не лише за себе, а за життя тих, хто йде слідом за тобою. А уявлення про те, що сапер не є найважливішою військовою професією, розвіялось як мильна бульбашка. Бо усвідомили, що сапери, як і розвідники, перевіряючи місцевість, завжди попереду, саме вони забезпечують прохід для всіх вояків.
Не без обурення говорив Володимир Віталійович про неякісне і неповне забезпечення військових державою. Якби не волонтери, було б туго навіть з продуктами.
Поцікавилась у свого співрозмовника, який вже понад рік є на передовій, і про ставлення місцевого населення до наших вояків. Пан Володимир зауважив, що, безперечно, відсутність українських радіо- та телеканалів дається взнаки. Через постійну російську пропаганду деякі люди не сприймають нашу армію як визволителів. Часто доводиться чути: ви нас розбомбили, тож мусите годувати. Та, незважаючи на такі закиди з боку місцевих, українські військові завжди діляться з ними своїми продуктами, бо в їхньому розумінні місцеві мешканці такі самі громадяни України, як і всі.
На завершення розмови запитали, чи не було такого, щоб хотілося все покинути і спокійнісінько сидіти тут, у запасі, на непоганому пенсійному забезпеченні. На що отримали категоричну відповідь підполковника Володимира Медведєва – “Ні!”. Бо незважаючи ні на що, завжди і всім, потрібно захищати цілісність держави, відстоювати суверенітет і незалежність України. “І якщо би я сидів вдома, то загиблих хлопців в нашому районі було б не 11, а набагато більше”, – міркував Володимир. І це не пусті слова. Бо така внутрішня сутність цього мужнього військового. А девіз саперів: “Бути попереду, вчасно знешкодити, честь і життя зберегти” сповідує не лише у час війни…
З планами на майбутнє визначився приєднавшись до політичної партії «Наш край». Позаяк не мислить свого життя без активної позиції в громадському житті держави і Старосамбірщини зокрема. Він переконаний, що цивілізоване нове життя мають будувати дійсно патріоти, котрі не порожніми промовами, галасливими виступами чи, лежачи на дивані, обороняють свою країну, а ті, які за свої переконання, майбутнє своєї країни боролися зі зброєю в руках… Воювали так, як воювали ще діди і прадіди.
Прес-служба ЛОО «НАШ КРАЙ».
