На цьогорічному Чемпіонаті Європи з кіокушинкай карате 19-річна львів’янка Анастасія Пришляк здобула перше місце одразу у двох категоріях: “ката” і “куміте”. Про підготовку до змагань у двох категоріях та ціну перемоги читайте далі в матеріалі Гал-інфо.
“Було дуже багато нюансів, як і в кожного спортсмена. Це не був неочікуваний вистріл, адже я довго до цього йшла і десь всередині знала, що так в майбутньому буде”, - Анастасія Пришляк
Як у вашому житті з’явилося карате?
Я прийшла на карате у другому класі. Оскільки я живу не в самому місті, а за Львовом, недалеко від мене тоді почав тренувати мій особистий тренер Пападопулос Анастас Анастасович. Коли я прийшла, то він одразу помітив, що в мене є амбіції та певні хороші дані для карате, і тому ми почали рухатись цим шляхом. Спочатку це були наші львівські змагання, на яких я займала високі місця. Якщо чесно, то ніколи область не програвала, завжди виборювала перші місця.
А як щодо чемпіонатів України?
На перший чемпіонат України в 2012 році я поїхала з оранжевим поясом. Насправді це дуже рано, бо тоді минуло всього два роки від початку моїх тренувань. Я була дуже налаштована на перемогу, однак це спорт, не завжди все вдається з першого разу. Думаю все ж через нестачу досвіду я програла у першому поєдинку на чемпіонаті України, однак треба розуміти, що тоді я програла у чемпіонки. Ці емоції першого програшу добре закарбувались в пам'яті.
Як ви тоді, коли ще були дитиною, відреагували на це?
Насправді були сльози, нерви і все в цьому дусі. Я настільки засмутилася, що кинула карате і перестала зовсім займатись десь на пів року. Потім мені стало якось нудно і я повернулася. Мене мій тренер прийняв і ми обговорили, як будемо рухатись далі. І так рік за роком я займалась. До речі, виступала я завжди у двох категоріях - “ката” і “куміте”, хоча в пріоритеті завжди було “куміте”. Там я завжди краще виступала, бо “ката” мені не вдавалося. Вже ближче до кадетського віку я стала вигравати і в цій категорії, а з часом вони стали на одному рівні.
Коли їхала на свій перший Чемпіонат Європи, який тоді відбувався у Польщі, це для мене був фурор, бо це були змагання зовсім іншого рівня, якого я ніколи не бачила. Я приїжджаю, а там стільки учасників з різних країн! Усі були такими серйозними, а я, чесно кажучи, відчувала себе ще трохи дитиною, не була тоді такою впевненою в собі.
Тоді я теж виступала у двох розділах "ката" та "куміте". Пам‘ятаю як зараз, що проти мене по «ката» вийшла дуже серйозна суперниця. Однак ще перед поєдинком я вже морально програла його, вийшла на татамі не впевнена і все пішло шкереберть. А по "куміте" на першому чемпіонаті Європи мені вдалось здобути 3 місце. Я виграла два поєдинки, але на жаль поступилась дівчинці за вихід у фінал. Але тоді для мене це був неймовірний результат, адже 3 місце на Чемпіонаті Європи це було дуже круто!
Найцікавішим був мій третій відбір на Чемпіонат Європи. Тоді, у 2019 році, я не пройшла відбір ні в “ката”, ні в “куміте”. Я програла і зайняла третє місце у двох категоріях. Це був якийсь жахливий день. Досі не знаю, як так вийшло. Чи то погано підготувалась, чи то несерйозно поставилась…
Як діяли, коли почався карантин?
Коли я не пройшла, ми просто почали наполегливіше готуватись до наступного відбору. Але тоді почався локдаун. Пам’ятаю, десь два тижні в мене був відпочинок, а потім мені самій захотілось займатись, тому я щодня почала тренуватись сама. Відверто, карантин мене дуже ментально змінив. Колись я приходила на тренування і наче тренувалась для когось. Тоді ще було дитяче карате, тренер дивися - я працювала, не дивися - “халявила”. А після локдауну, коли я вперше вийшла на тренування, мій тренер помітив, що моє ментальне ставлення до спорту вкрай змінилось. Я почала працювати і віддаватись на сто відсотків.
Коли нам повідомили, що Чемпіонат Європи все ж буде, то ми активно почали готуватися спочатку до відбору. Оскільки він відбувався наприкінці вересня, підготовку ми почали в серпні. До самого чемпіонату я готувалась 4 місяці. Під час відбору було дуже добре видно, що відбувся великий стрибок.
Після відбору навантаження в рази збільшилось. Я почала тренуватися двічі на день. Справді, підготовка була суперважка. Інколи ми сиділи в залі до такого морального виснаження, що я розуміла, що от-от заплачу. Але була чітка ціль, тому лише вперед.
Як ментально себе налаштовували на змагання?
Як я вже казала, було й морально дуже важко. По перше, після такої паузи ти не знаєш, як дівчата зараз виступають, адже ви стільки часу не бачились, тому невідомо, як вони підготувались. Бо переважно ти знаєш своїх суперниць, а тут - повна невідомість, не знаєш, хто фаворит і яка в кого підготовка. А також ще річ у тому, що всі одразу поклали на мене великі надії, а з нею разом приходить і велика відповідальність. Тому якийсь час я з цим боролась. Врешті я зрозуміла, що все можу, просто потрібно правильно підготуватись і добре налаштуватись.
Як тривав останній тиждень підготовки?
Ох, я була дуже виснажена, адже передусім, окрім тренувань, я ще “зганяла” вагу. Я виступаю в найлегшій ваговій категорії - до 50 кг, але в міжсезонні я важу десь 52-53 кг, тому мені довелося дотримуватись правильної дієти і здорового харчування. Другим таким пунктом було й те, що це був пік підготовки, я відточувала рухи на сто відсотків і мої тренування переважно закінчувалися слізьми. Бо мінімальна помилка може стати фатальною і я підведу свою команду, а я не можу програти.
Хто їхав з Вами на сам чемпіонат?
Теоретично можливо було взяти і близьких, але, чесно кажучи, мене б це відволікало, тому зі мною був мій тренер Анастас Анастасович та Сергій Асхатович. Всі інші тренери збірної були зі мною дистанційно і дуже сильно підтримували.
До речі, тоді я ще пережила один стрес. Після тренування прийшла додому і почала збирати речі. В яку мить я розумію, що не знаю, де мій закордонний паспорт. Ви не уявляєте, який це для мене був удар, бо я 5 годин його шукала. Ці кілька годин зі мною відбувалося щось неможливе. Це були сльози, дзвінки тренеру о третій ночі, бо не знала, що робити. Я розуміла, що якщо не знайду його, то всі ці 4 місяці просто можна викинути з життя.
Однак коли я знайшла паспорт, пам’ятаю, як у цю мить зникли всі переживання за змагання. Я справді усвідомила, що вже добре, що я їду. Відбулось повне переосмислення всього.
Що відчували після перемоги?
Хочу сказати, що всі суперниці, з якими я боролася, були на рівні та показали дуже хороший результат. Я думаю, я виграла на зібраності. Можливо, так не можна говорити, але я знала, що займу перше місце, - якесь таке внутрішнє відчуття було. Я була неймовірно щаслива. Побачивши, що судді піднімають прапорець на мою користь, в мене був фурор емоцій: шок, радість, гордість. Але після цього “шокового стану перемоги” я зрозуміла, що цей етап пройдено і моя наступна ціль - дорослий Чемпіонат Європи. Це був впевнений крок, я заявила про себе, однак це прохідний етап.
За два тижні я їду на дорослий Кубок Європи в Литву. Це вже на десять голів вищий турнір. Я вже знаю, хто там буде і можу сказати, що там нереальна конкуренція. Участь беруть 5 чемпіонок Європи в дорослій категорії. Якщо там я займу призове місце, це буде шок, тому зараз я далі продовжую готуватись та тренуватись до цих змагань.
Підготувала Софія Ясінь
