Чи кращий «сирий» закон від «смаженого» беззаконня?

 

Державний земельний кадастр – це єдина державна система відомостей та документів, яка містить дані про земельні ділянки, їх правовий режим, а також дані про оцінку земель, їх кількісну та якісну характеристики, розподіл між власниками і користувачами, у тому числі орендарями земельних ділянок. Кадастр вміщатиме відомості і документи, затверджені в установленому порядку про земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення.

Дані державного земельного кадастру про правовий режим земель, обмеження прав, кадастрове зонування, встановлені затвердженою земельно-кадастровою документацією, є обов’язковими для власників і користувачів, у тому числі орендарів земельних ділянок, а також для органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Власники і користувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок, при проведенні земельно-кадастрових робіт, зобов’язані забезпечити доступ виконавцям цих робіт до земельних ділянок, на яких проводяться ці роботи.

Законом прописано три рівні ведення державного земельного кадастру: місцевий (район, у розрізі сіл, селищ, міст, міст Києва і Севастополя), регіональний (Автономна Республіка Крим, області) та загальнодержавний (по Україні в цілому).

Відповідно до цього, на місцевому рівні в державному земельному кадастрі зберігатимуться відомості та документи про землі, що знаходяться у межах району, відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць, територіальних та кадастрових зон, кадастрових кварталів, земельних ділянок, земель з особливим режимом використання, про кількісну і якісну характеристики земель та їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, у тому числі орендарями земельних ділянок, а також кадастровий план села, селища, міста, району, індексна кадастрова карта.

На регіональному рівні в державному земельному кадастрі міститимуться відомості та документи про землі в межах території АР Крим, області, у розрізі районів, міст обласного значення, відомості та документи про межі адміністративно-територіальних одиниць, про розподіл земель між власниками і користувачами, у тому числі орендарями земельних ділянок, про кількісну і якісну характеристики, оцінку земель, а також індексна кадастрова карта. Фактично та ж інформація міститься і на загальнодержавному рівні, але тут, крім областей, містяться відомості і документи про державний кордон України.

Чи не найцікавішим у законі після визначень термінів є звичайно повноваження у сфері державного земельного кадастру. Тут основну скрипку грає Кабмін. Верховна Рада лише затверджує загальнодержавні програми у сфері державного земельного кадастру.

До компетенції Кабміну належить реалізація державної політики у сфері державного земельного кадастру, організація ведення державного земельного кадастру, розробка і забезпечення виконання загальнодержавних програм у сфері державного земельного кадастру, визначення розмірів плати за надання відомостей державного земельного кадастру юридичним і фізичним особам та порядку використання отриманих коштів, організація розробки і затвердження у межах своїх повноважень нормативно-правових актів щодо ведення державного земельного кадастру, у тому числі земельно-кадастрової документації, відповідно до закону та вирішення інших питань у сфері державного земельного кадастру відповідно до закону.

Другу скрипку гратиме Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного земельного кадастру – Державний комітет земельного господарства, а у нашому випадку – Львівське Головне обласне управління земельних ресурсів. Цей орган матиме компетенцію внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері державного земельного кадастру і забезпечення її реалізації, брати участь у розробці та реалізації загальнодержавних програм у сфері державного земельного кадастру, регіональних і місцевих програм щодо ведення державного земельного кадастру, здійснювати експертизи державних програм і проектів з питань земельно-кадастрових робіт, а також техніко-економічних обґрунтувань цих програм і проектів відповідно до закону. Крім того, цей орган вестиме державний земельний кадастр на місцевому, регіональному, загальнодержавному рівнях, а також земельно-кадастрової документації, відповідатиме за створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, організовуватиме здійснення земельно-кадастрових робіт, розроблятиме та затверджуватиме нормативно-технічні документи у сфері державного земельного кадастру.

Водночас місцеві державні адміністрації у сфері державного земельного кадастру мають повноваження забезпечувати реалізацію державної політики у сфері державного земельного кадастру, брати участь у розробці та забезпеченні виконання загальнодержавних програм у сфері державного земельного кадастру та регіональних, місцевих програм щодо ведення державного земельного кадастру, координувати діяльність місцевих органів земельних ресурсів у сфері державного земельного кадастру, координувати здійснення земельно-кадастрових робіт. Також до їхньої компетенції відноситься підготовка пропозицій щодо планування здійснення земельно-кадастрових робіт, інформування населення щодо результатів, одержаних у процесі здійснення земельно-кадастрових робіт, вирішення інших питань у сфері державного земельного кадастру відповідно до закону.

До повноважень обласних рад, відповідно до прийнятого закону, належить координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів у сфері державного земельного кадастру, затвердження регіональної програми щодо ведення державного земельного кадастру та організація здійснення земельно-кадастрових робіт на землях, що перебувають у спільній власності територіальних громад, та затвердження земельно-кадастрової документації.

Райради ж законом наділені повноваженнями лише координувати діяльність місцевих органів земельних ресурсів у сфері державного земельного кадастру, організовувати здійснення земельно-кадастрових робіт на землях, що перебувають у спільній власності територіальних громад, розробляти і реалізовувати місцеві програми щодо ведення державного земельного кадастру.

Сільські, селищні та міські ради у сфері державного земельного кадастру матимуть повноваження реалізовувати місцеві програми щодо ведення державного земельного кадастру, погоджувати і затверджувати земельно-кадастрову документацію, вести земельно-кадастрову документацію (поземельні книги, книги записів реєстрації державних актів та договорів оренди землі, чергові кадастрові плани і додаткові відомості), інформувати населення щодо результатів, одержаних у процесі здійснення земельно-кадастрових робіт.

 

 

Водночас якщо говорити про неопрацьовані речі, то навіть неозброєним оком видно те, що у законі не прописано чи не основної речі, необхідної в подальшому для створення цивілізованого ринку землі, – порядку проведення економічної та грошової оцінки земель. Все, що міститься щодо цього пункту у законі, то це те, що відомості державного земельного кадастру містять дані нормативної та експертної грошової оцінки земель і використовуються для визначення розміру земельного податку, орендної плати за землі державної і комунальної власності та вчинення цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Також не прописано відповідальності за неправильне ведення кадастру та інші речі, які потребують більшої конкретики. Але, як вважають зокрема самі автори закону, краще „сирий” закон, аніж взагалі ніякий.  

«Закон про земельний кадастр потрібно було прийняти ще 5 років тому, і слава Богу, що нарешті його прийняли зараз, – говорить екс-голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин, колишній нардеп, голова партії «Відродження» Іван Томич. – Я був автором цього закону і тому мені не з руки розписувати, який він гарний. Я скажу про інше: для того, щоб ринок землі в Україні діяв, мало прийняти лише один цей закон. У прикінцевому положенні Земельного кодексу, що був прийнятий минулого року, перелічено, які саме закони ще необхідно прийняти для того, щоб ринок землі почав діяти. Найосновніші з них – Закон «Про сільські товариства», «Про агенції регіонального ринку землі» та Закон «Про ринок землі». Решта ж законів, серед яких – закони про меліораторство, консервацію землі, інше, можна прийняти в процесі».

За словами Томича, можливо, крім кадастру землі, були би прийняті інші необхідні закони, але всю роботу блокують ліві сили парламенту, які багато говорять про захист селян, а насправді лише заважають селу нормально розвиватися.

«Закони не були прийняті через те, що все блокували ліві сили парламенту, інший фактор – політична нестабільність – уряд не вносив потрібних селу законопроектів. Основна ж причина неприйняття потрібних законів – відсутність політичної волі Президента та склад парламенту, який гальмує потрібні ініціативи», – вважає Томич.

Створенню закону про земляний кадастр передувала прийнята ще в 1997 році постанова Держкомзему про створення автоматизованої системи земельного кадастру. А в 2004 році Світовий банк відкрив Україні кредитну лінію у розмірі фактично 200 млн дол. під проект про видачу державних актів на землю та створення системи кадастру землі. Завершення ж робіт відбулося лише в цьому році, але, як зізнаються в самому земельному комітеті, – автоматизована база даних земельних ділянок запрацює лише через кілька років, коли до кадастру буде внесено інформацію зі всієї України, а не лише про земельні ділянки міста Києва.

Про інший недолік, про який говорять в Держкомземі, – дефіцит необхідного рівня спеціалістів. Як зазначає виданню «Коментарі» голова Державного земельного комітету Микола Сидоренко, законом було розставлено крапку у перетягуванні канату повноважень, внаслідок чого повноваження по веденню кадастру були розділені між Держкомземом та місцевою владою.

«На відкуп місцевій владі було віддано ведення земельно-кадастрової документації, у тому числі реєстрація державних актів на землю, – говорить голова Державного земельного Комітету Микола Сидоренко – Це погано, тому що у більшості населених пунктів немає потрібного рівня спеціалістів, тобто зібрані дані можуть бути суперечливими – деякі ділянки реєструються там, де вони не можуть знаходитися, а деякі мають по декілька власників».

«Прийняття закону «Про земельний кадастр» є переходом на нормальний облік і ведення єдиного реєстру землі, і це дуже позитивна інновація, – каже в коментарі «Гал-info» заступник голови ЛОДА з питань АПК Іван Стефанишин. – Але для того, щоб ринок землі діяв, потрібно доповнити законодавчу базу іншими законами. Чомусь всі думають, що якщо буде знятий мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення і буде прийнято Закон про ринок землі, то всі кинуться відразу продавати свою землю. Це хибна думка».

Крім того, вказує Стефанишин, коли говориться про землю, треба говорити про гроші. «Треба розуміти, що йдеться про ринок землі, який орієнтовно коштує 500 млрд грн, і ця сума не входить у фінансовий оборот нашої держави. Це погано. Крім того, на законодавчому рівні не вирішено питання застави землі селянами в земельному банку – селяни тоді отримали би ширший доступ до кредитних ресурсів, інші питання», – каже Стефанишин.

«Мораторій діє не перший рік, відразу після введення 2002 року нового Земельного кодексу було введено мораторій на продаж ділянок сільськогосподарського призначення, – говорить начальник управління Львівського головного обласного управління земельних ресурсів Микола Пшевлоцький. – Але, на превеликий жаль, за цей час жодних зрушень у плані розвитку й створення нормальної нормативної законодавчої бази щодо продажу землі не відбулося. Втім, певні зміни відбулися у суспільній свідомості – сьогодні більша частина суспільства, а особливо бізнес-середовище, розуміють потребу цивілізованого вирішення цього питання, тому що шляхи в обхід мораторію знаходяться і будуть знаходитися. Річ у тім, що мораторій поширюється на землі сільськогосподарського призначення. Землі для ведення особистого селянського господарства і далі залучатимуться на ринок».

Зі слів Пшевлоцького, продовження мораторію обмежує торгівлю колишніми земельними паями, перетвореними на землі під ведення особистого селянського господарства, які пізніше можна було реалізувати і змінити їхнє цільове призначення, але це не сприяє розвитку ринку.

«На Львівщині є понад 500 тис. га призначених для товарного сільськогосподарського виробництва земель у вигляді земельних паїв. Є частина земель запасу, резервний фонд. Згідно з чинними нормативами, один гектар такої землі коштує близько 10 тис. грн. До прикладу, вартість гектара землі сільськогосподарського призначення у сусідній Польщі становить від 7,5 тис. грн (4,5 тис. злотих) до 14,5 тис. грн (8,5 тис. злотих). Але Польща одразу на законодавчому рівні заохочувала купувати землю у власність, оскільки високі орендні ставки робили купівлю землі більш вигідною. Натомість ми законсервували й тримаємо землю, а в світі давно переконалися, що віддача від землі в державній власності є менш ефективною, аніж від приватної», – каже Пшевлоцький. 

 

 

Наступними мають бути прийняті закони «Про ринок земель», «Про сільські товариства» та «Про регулювання обороту земель сільськогосподарського призначення». Політичне майбутнє цих законодавчих проектів спрогнозувати досить важко, бо затяті «антибуржуазні» сили парламенту – соціалісти та комуністи – раптом продемонстрували, що можуть піти на поступки, але чи підуть вони наступного разу – ще питання. Але якщо таки земельні закони будуть прийняті, дуже важливо, щоб не постраждала їхня якість. Причини для таких застережень є – фактично всі закони, що торкалися політичних інтересів коаліції, але таки були прийняті нею, є досить „сирими”. Втім, з іншого боку, мабуть, не варто продовжувати дискусію, що краще: „сирий” закон чи «смажене» беззаконня.