16 червня 2015 року близько 21:00 на півночі Донецька пролунав потужний вибух. Вибухова хвиля прокотилася усіма районами мегаполісу. У навколишніх будинках повибивало шибки. Було пошкоджено скляний фасад "Донбас Арени", офісні та торговельні центри. Про це пише прес-центр АТО
Спостерігачі Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін повідомили, що «за мить до того панувала цілковита тиша». Вони знаходилися у безпосередній близькості до району вибуху і жодних вихідних пострілів ані з українських позицій, ані з боку бойовиків у цей момент не фіксували.
Втім у мешканців міста сумнівів не було: вкотре вибухнули склади на Донецькому казенному заводі хімічних виробів.
Що ж відбувається на ДКЗХВ останнім часом?
Військовий завод під прикриттям хімічного підприємства
За негучною назвою Донецький казенний завод хімічних виробів приховане режимне підприємство з утилізації боєприпасів, яке працює з 1939 року. У роки СРСР - завод № 107 і ДЗРХІ. Знаходиться неподалік від міжнародного аеропорту, де довгий час точилися жорстокі бої між українськими «кіборгами» та російсько-терористичними найманцями.
Завод займається утилізацією боєприпасів, їх спорядженням, оновленням і ремонтом. Тут виробляються і промислові вибухові речовини.
За довгий час концентрація боєприпасів і вибухівки на ділянках заводу (загальна площа ДКЗХВ - 800 га) досягла майже критичного значення. Але якщо раніше безпекою заводу опікувались підготовлений персонал та відповідні служби, то вже понад рік завод є загрозою для цілого регіону.
На початку літа 2014 року ДКЗХВ був захоплений терористами, по периметру були виставлені блокпости. Нові «господарі» почали не лише завозити нові боєприпаси, але й налагоджувати їх виробництво. При цьому не йдеться про дотримання елементарних заходів безпеки. Занепокоєння викликає і відсутність належної кваліфікації працівників при роботі з вибуховими речовинами. Колишній керівний та обслуговуючий персонал на об’єкти не допускається.
Серія вибухів
За неповний рік на ДКЗХВ відбулася серія потужних вибухів. Так, 19 серпня 2014 року сталася пожежа із подальшою детонацією складів боєприпасів. 20 вересня у цеху № 7 злетіли у небо 12 тон гексогену. 20 жовтня здетонували склади з тротилом. А 8 лютого 2015 року вибухнули склади із боєприпасами.
Щоразу терористи шукали цапа-відбувайла в обличчі українських військових, які нібито обстрілювали завод то ракетами «Точка-У», то реактивними системами залпового вогню «Смерч» чи «Град».
Тоді як найбільш вірогідними причинами вибухів на ДКЗХВ були елементарні порушення техніки безпеки при роботі з вибуховими речовинами та боєзапасом.
А нещодавно, 16 червня цього року на підприємстві знову стався потужний вибух.
За даними інсайдера, 16 червня на ДКЗХВ вибухнули підземні сховища крупнокаліберних боєприпасів. Їх вибух спричинила детонація боєкомплекту. Загинуло 29, поранено шість російських військових. Тіла ще 15 не знайдено.
За попередніми даними, вибух стався під час розвантаження БК (боєкомплекту), що надійшов, із подальшою детонацією підземних сховищ. «Стан вцілілих 2 сховищ поки що невідомий у зв'язку з недоступністю їх для огляду», - свідчить інсайдер.
Масштабні руйнування від чергового вибуху треба було на когось списувати. Але повторювати вигадки про «ракети українських карателів», через прискіпливий моніторинг озброєнь групами СММ ОБСЄ на Сході України, було б абсурдно.
Тому придумали дещо менш грандіозне - РСЗВ «Смерч» з використанням об’ємно-детонуючих ракет. Але «розумники» переграли самих себе: таких ракет на озброєнні ЗСУ немає.
Версія Пушиліна
Листування з терористами Україна не веде. Звернення самопроголошених керівників ОРДО і ОРЛО надаються через російську сторону. Так, у розпорядженні української сторони СЦКК з’явився лист гр. Д. Пушиліна від 21 червня 2015 року за вихідним № 145. Далі – без купюр, мовою оригіналу, стилістика збережена:
«Что касается взрыва, произошедшего 16 июня 2015 года в зоне казенного завода химизделий в Куйбышевском районе Донецка, то он был вызван в результате попадання объемно-детонирующих ракет РСЗО «Смерч» со стороны ВСУ. Об этом свидетельствует экспертиза остатков взрывчатого вещества в грунте, а также тщательное исследование воронок и растительности в зоне поражения», - заливає гр. Пушилін.
Що ж вони там досліджували, якщо таких ракет в Україні немає?.. На завершення гр. Пушилін пригадав свій колишній блеф: «Напомню, что завод химических изделий трижды подвергался обстрелам со стороны украинских силовиков. Последний удар противником был нанесен 8 февраля текущего года ракетным комплексом «Точка-У».
При цьому жодних супроводжуючих документів чи фотодоказів надано не було.
Насторожує інше. Якщо припустити, що підрив нових для України боєприпасів дійсно мав місце, то це означатиме, що об’ємно-детонуючі ракети до РСЗВ «Смерч» нещодавно надійшли на склади Донецького заводу з широко розчинених воріт «російського воєнторгу»! Про що сам, того не усвідомлюючи, свідчить гр. Пушилін.
Відповідь «Чемберлену» - «Учите матчасть!»
Майже за рік роботи, у Спільному центрі припинення вогню звикли до цинічного перекручення фактів з боку ОРДО. Не здивувалися українські військові і цього разу. Лист гр. Пушиліна передали представникам СММ ОБСЄ та довели безпідставність його вигадок.
По-перше, боєприпаси об'ємного вибуху мають один головний вражаючий чинник - ударну хвилю. Він може доповнюватися високою температурою, як, наприклад, у російському реактивному снаряді з термобаричною головною частиною 9М216 «Волнение», який прийнятий на озброєння в РФ у 2004 році. Осколковою ж, чи кумулятивною дією подібні снаряди не володіють і володіти не можуть. І призначені ці снаряди для знищення живої сили противника, а не для руйнування прихованих об’єктів, як от підземних складів.
Та головне інше. Керівник української сторони СЦКК генерал-майор Андрій Таран повідомив, що в арсеналах ЗС України зберігаються лише виготовлені за часів СРСР реактивні снаряди з касетними осколково-фугасними бойовими частинами, якими й оснащувалися РСЗВ “Смерч” у часи СРСР.
- Після розпаду СРСР постачання реактивних снарядів в Україну не здійснювалось, а свого виробництва цих систем у державі не було. Отже, застосування з боку ЗС України об’ємно-детонуючих ракет РСЗВ “Смерч” технічно неможливе, - заявив генерал Таран.
Таким чином гучне звинувачення виявилося черговим фейком.
«Брудна бомба» донецьких терористів
У той же час, генерал Таран звернув увагу представників СММ ОБСЄ на ознаки техногенної катастрофи, що насувається на Донецьк з боку хімічного заводу.
Поруч з ДКЗХВ знаходиться сховище джерел радіоактивних випромінювань. Могильник ядерних відходів був побудований у 1958 році і вже багато років знаходиться в аварійному стані. У 2014-15 рр. внаслідок неодноразової масштабної детонації складів із боєприпасами сховище могло отримати нові серйозні ушкодження.
У випадку розгерметизації ядерного могильника виникає загроза радіаційного забруднення навколишніх земель та водозбірної системи Карловського питного водосховища, яке постачає питною водою місто-мільйонник Донецьк.
Вся відповідальність за наслідки техногенних катастроф на непідконтрольних Україні територіях покладається на самопроголошену владу окупованих територій та Російську Федерацію.
З огляду на існуючу небезпеку, генерал Таран звернувся до представників СММ ОБСЄ для організації моніторингу радіаційного фону в регіоні у кооперації з Донецькими підрозділами ДСНС.
- Необхідно з’ясувати, чи не було сховище розгерметизовано у результаті вибухів та з недбалості самопроголошених керманичів, - підкреслив генерал Таран.
- У нас є всі підстави для глибокої стурбованості, пов’язаної з ризиками для життя і здоров’я великої кількості цивільного населення. Існує вірогідність витоку радіоактивних елементів. Ми будемо вдячні представникам СММ ОБСЄ за втручання в дану ситуацію для проведення необхідних заходів, які б сприяли усуненню масової небезпеки, - заявив генерал-майор Андрій Таран.
Втім, як показують останні події на ДКЗХВ, безпекою мирних мешканців терористи та їх хазяї не переймаються і живуть за принципом «чим гірше, тим краще». Тож для шантажу України та мешканців регіону лідери НЗФ можуть використати навіть радіоактивні об’єкти. Але у такому разі, своє принципове слово повинні сказати світові лідери.
Руслан Семенюк, Донеччина".
