Сьогодні у Львові проводитиме концерт відомий диригент Державного академічного великого театру Росії Фуат Мансуров. На фестивалі диригентського мистецтва імені Миколи Колесси Фуат Мансуров диригуватиме Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії. Відомий у всьому світі диригент частіше виступав у Києві, до Львова має можливість приїжджати не часто. Розмова кореспондента „Гал-info” з легендарним диригентом стосувалася „львівських планів” Фуата Мансурова, а також цікавих моментів із багатого на досягнення та пригоди диригента.
– На концерті у Львові Ви диригуватимете Українську сюїту Миколи Колесси…
– Я детально ознайомився із твором перед приїздом до Львова. У сюїті є повторення, музиканти із оркестру, які виконували вже зі мною цей твір, не дадуть мені сказати неправди. Якщо упустити деякі повтори, то це жодної шкоди твору не принесе. І тому я подумав, що твір, який був написаний 40 років тому, можна розглянути з погляду сучасного сприйняття. Я лише зняв повторення. Вийшло досить компактно і непогано. Почуєте на концерті.
– Пане Фуат, Ви часто говорили, що американські оркестри є найкращими. Ваша думка не змінилася?
– Це так, моя думка не змінилася. І справа не у тому, що у них хороше фінансове забезпечення. Думаю, що головна причина в тому, що у них є певні традиції. І ментальність у людей інша. Не потрібно примушувати до хорошої гри. Деспотизм у диригентській справі – це взагалі-то невід’ємна складова роботи. У нас просто необхідно примушувати, а там ні. Там працюють не так, щоб тільки за совість, як у нас. Вони отримують не дуже великі гроші. Але там можливість втратити роботу – це смертельно небезпечно. Музиканти намагаються поводитися якнайкраще, а питання дисципліни просто немає необхідності порушувати. Тому і є результат. Бо якщо оркестр необхідно контролювати, закликати до уважності та порядку, то трата часу йде не на досягнення, особливо музичні. У Віденській філармонії працює вісім японців. Коли я запитував музикантів: чому у вас так багато японців? Відповідь була проста – вони дисципліновані.
Процес роботи у нас такий: я, як диригент, зупиняю оркестр, а в цей час ще багато музикантів продовжують грати, залишаються хвости. Час минає. І навіть такі організовані люди, як німці, у цьому плані грішать. Японські музиканти моментально виконують команду диригента.
У США в оркестрах є дуже багато музикантів японських, китайських. Навіть сам процес організації роботи значно відрізняється від нашого. Є таке слово «балаган». Цей балаган є у кожному оркестрі. І тому репетиції можуть бути непродуктивними. Я з першої хвилини намагаюся показати музикантам, що у нас має бути результативна робота. Робота повинна приносити і задоволення, і результат. Чим більше працюєш над досягненням результату, тим кращою здається робота. І звичайно, що піднімається кваліфікація музикантів. І дуже приємно, коли музиканти після роботи встають із виглядом: а що уже закінчилася репетиція? Можна працювати так добре, що не помічаєш, як минає час. Повинно бути так, щоб людина не втомлювалася від роботи. Необхідно докладати зусилля, але і задоволення слід отримувати.
– Чи важко Вам було вивести на хороший рівень Державний симфонічний оркестр в Татарстані? Завдяки чому Ви досягли високих показників?
– Насамперед, завдяки своїй дисципліні внутрішній. Звичайно, це передається і оркестрантам. Ми надіялися на успіх. І тепер в Росії це вважається один із найкращих оркестрів. Ми можемо їздити із виступами за кордон. З середини листопада до кінця січня ми з оркестром їдемо у Німеччину, де виступатимемо у Берлінській, Лейпцизькій філармонії та кращих залах найбільших міст.
– Відомо, що може буди два випадки: або диригент керує оркестром, або оркестр керує диригентом, чи були у Вашій практиці такі випадки?
– У мене такого не було ніколи, але знаєте, це давно перевірено, що перші 10 хвилин вирішують, хто буде хазяїном ситуації: оркестр чи диригент. Якщо верх візьме оркестр, то буде повний розлад. Не може бути такого, що стільки людей керує творчим процесом. У 1923 році після встановлення радянської влади був такий оркестр Персімфанс. Це перший симфонічний ансамбль, який працював без диригента вісім років. Зібралися 68 музикантів Москви, вони грали концерти без диригента. Нарком освіти Луначарський підтримував цю ідею. Він сказав: «Ми знищили гніт царизму, тепер нам слід знищити гніт диригентів». Поки музиканти виконували відому їм музику, вони справлялися, а складну і нову музику не могли грати. Є така книга Цукерман „Персімфанс”, де описані всі епізоди досягнень та провалів оркестру. Це вкотре переконує, що така структура як симфонічний оркестр потребує сильного лідера. У нас є великі оркестри і вони мають завдячувати своїм успіхам якісь великій особистості.
– Яка риса є найважливішою для диригента?
– Головна риса, якою має володіти диригент, – це музичний слух. Якщо він не чує кожен шурхіт в оркестрі та інтонацію, тоді ціна йому – копійки. Мені доводиться часто повторювати в оркестрі – кларнет низький… І крім того, я все диригую на пам’ять. Я не дивлюся у партитуру, бо це мені не потрібно. Я дивлюся лише в очі, а тоді, зрозуміло, музиканти відчувають особливий контроль.
– Ви володієте грою майже на усіх інструментах симфонічного оркестру. Вважаєте це талантом чи заслугою своєї праці?
– Я не думаю, що це талант. Я з п’яти років граю на віолончелі. У мене із струнними інструментами не виникає проблем. Знаю усі технічні моменти. Граю на металевих та дерев’яних інструментах. Я знаю технологію, тому, крім слуху, я „озброєний” диригент. А таку людину дуже бояться. Людина з рушницею. Якщо серйозно, то, думаю, той диригент має переваги, який себе вільно почуває.
Багато диригентів має поганий слух. Розповім один курйоз. Нещодавно у Ризі був в гостях у знайомого скрипаля. Він диригував камерний оркестр. Він сказав своїм музикантам про мене: «Це людина, від якої я взяв усе, що я можу з вами робити». Ми з ним провели репетицію, все було чудово. І після репетиції ми сиділи за столом, я йому кажу – тепер ми можемо говорити як колеги, погодьтеся, що 92 відсотки наших колег не мають музичного слуху. Він мені каже: «Ніколи не погоджуся. Не 92, а 98 відсотків».
– Чи плануєте зустріч із студентами Львівської консерваторії? Про що спілкуєтеся
із молодими музикантами?
– Буде бесіда із студентами Львівської консерваторії. Знаю, що буде багато гумору. Я доволі часто проводжу зустрічі із студентами консерваторій у різних містах, куди приїжджаю. Спочатку на розмовах у консерваторіях розмова переважно є напружена. Але потім ми досить вільно спілкуємося. Музиканти задають іноді каверзні запитання. У місті Краснодарі музикант-вчитель мене запитував: «Як Ви ставитеся до жінок?» Я відповів, що зрозумів його запитання. На такі запитання я відповідаю тільки віршами: «Какой резон заваривать мне кашу, когда уже успел перебеситься, я прежде опасался, что откажут, теперь – что могут согласиться».
Розмовляла Оксана НИЧИПОРУК
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ