Слухай онлайн
Cуспільство  |  Культура

Галицьке «Discovery»: мамонт, зубр і чарівні шафи

Багато років будівля, що у Львові на вул. Театральній, 18, більше нагадувала привид, хоч саме тут живе ціла історія. Історія про те, як шляхетна людина не шкодувала ні часу, ні ресурсів для того, аби через 150 років ми мали один із найбагатших у світі музеїв.

Про те, що за риштуванням захований один із найпопулярніших музеїв – Державний природознавчий музей Національної академії наук України – нагадувала лише табличка,  що він тимчасово не працює. Старші люди, які ще пам’ятають унікальні експонати з нетерпінням очікували на відкриття, а от для цілого покоління молодих українців цей музей – загадка, вони і гадки не мають, які скарби тут заховані.

Від себе додам, що атмосфера у цьому музеї надзвичайна. Побувавши там один раз, хочеться повертатися знову і знову, щоб детальніше оглянути кожен експонат. А подивитися є на що: майстерність таксидермістів, які свого часу зробили ці опудала, просто вражає. Попри різноманіття птахів та звірів, експонати не повторюють один одного. Коли говорять, що історія оживає, то, напевне, вона оживає насамперед у цьому музеї.

Для того, аби дізнатися більше, Гал-інфо поспілкувалося з провідним експертом, завідувачем відділу ландшафтного та біотичного різноманіття, кандидатом біологічних наук, старшим науковим співробітником Державного природознавчого музею Національної академії наук України Андрієм Бокотеєм.  


Андрій Бокотей.

Для початку вирішили з’ясувати, як музей зароджувався, адже попри його колись шалену популярність (за рік музей відвідувало до 100 тисяч людей) нині мало хто може розповісти його історію.

Спочатку була шляхетність

Андрій Бокотей розповів, що Державний природознавчий музей Нацiональної академiї наук України у Львовi є одним з найстарiших i найбагатших за науковими природничими фондами серед музеїв Європи. Засновник музею, граф Володимир Дiдушицький (1825-1899 рр.) – вiдомий орнітолог, зоолог, етнограф i археолог, член-кореспондент Академiї наук у Краковi (з 1881 р.), який значну частину своїх доходiв спрямовував на придбання експонатiв i утримання музею.

Отож, в основу музейних колекцiй лягли приватнi природничi та етнографічні збори Володимира Дiдушицького. Пiзнiше до колекцi графа додалися палеонтологiчнi i мiнералогiчнi збори професора Варшавського унiверситету Л. Цейшнера, гербарiй професора Львiвського унiверситету Г. Лобажевського та iншi матерiали. Постало питання про утворення музею i пошук для нього окремого примiщення. 1854 року частина колекцiй була перевезена з маєтку Дiдушицьких (с. Поториця) до Львова в будинок родини на вул. Фредра, потiм, 1857 року, – на вул. Куркову, 15 (нинi Лисенка). Колекцiї далi поповнювалися i 1868 року Дiдушицький придбав теперiшнiй будинок музею на вул. Театральнiй, 18, куди пiсля його реконструкцiї в 1869 році і були перевезенi всi колекції.



Будинок Державного природознавчого музею Національної академії наук України.

Цей будинок є пам’яткою архiтектури ХIХ ст. У ньому функціонує найстарiший в Європi механiчний лiфт, виготовлений у Вiднi в серединi позаминулого столiття.

Музей не для всіх

«Історія будинку на Театральній, 18 досить давня. Він був збудований на початку ХІХ століття і функціонував як помешкання, житловий палац, потім власники збанкрутували і будівля перейшла під міське управління, тривалий час у ньому було казино. Придбавши кам’яницю, Дідушицький був змушений перебудовувати  інтер’єри, бо тут було, як він писав, «багато маленьких комірок, комірчин і кімнаток, які не надавалися для експозиційних залів», - розповів Андрій Бокотей.

Власне, чималі кошти було вкладені у реконструкцію цієї будівлі. Відтак, через два роки, 1870-му, вже була відкрита перша експозиція. Спершу музей відвідували окремі групи, а ще за два роки один день на тиждень він став відкритим для загального відвідування.

Граф Володимир Дідушицький

10 вересня 1880 року до приїзду австро-угорського цісара Франца Йосифа музей передали міському магістрату, тобто, – у користування громадянам міста. З умовою, що Дідушицький залишався директором, так званим ординатом, який опікувався установою і фінансував її. Згодом Дiдушицький оформив довiчне утримання для музею у розмiрi 12 тисяч крон на рiк. Цей акт було зафiксовано в «Ординацiї Поторицькiй” – в неподільній спадщині, яку  юридично оформив Дідушицький. Документ був затверджений 20 грудня 1893 року парламентом у Вiднi, а музей дiстав першу офiцiйну назву – “Природничий музей iмені Дідушицьких”. Згiдно з Ординацiєю майном і справами музею опiкувався представник родини Дiдушицьких, так званий “ординат”.  Власне, першим ординатом і став сам Володимир Дiдушицький», - розповів Андрій Бокотей.

Таким чином, офiнiйною датою заснування музею слiд вважати 1870 р., коли було вперше підготовлено експозицiю та розпочато прийом вiдвiдувачiв.  Тоді ж Львiвський музей за науковою цiннiстю прирiвнювався до Лондонського нацiонального музею Британської академiї наук.

Скарби Дідушицького

Андрій Бокотей розповів, що колекції для музею збирав сам граф, він безпосередньо брав у цьому участь: «З дитинства він захоплювався полюванням. Його батько був чудовим мисливцем і йому передався цей хист. Увесь вільний час Дідушицький проводив десь в лісах, полях, був чудовим знавцем природи рідного краю, птахів, ссавців і залюбки здобував усе сам. Цікаво, що Володимир Дідушицький ніколи не навчався у спеціальних навчальних закладах, його навчали найкращі викладачі Львівського університету, які приходили до учня додому»

«Він був єдиним спадкоємцем однієї з найбагатших родин Галичини. Коли йому виповнилось 23 роки, помер батько, і він успадкував величезні маєтки, які були розкидані по всій Галичині, частина була і в Російській імперії. Він чудово з цим усім давав собі раду. Його господарство розвивалося, нарощувало потуги. Він завжди використовував різноманітні тогочасні інновації. Дідушицький цікавився усіма новинками. У нього була надзвичайно потужна на той час бібліотека, так звана «Поторицька бібліотека» – за місцем її створення. І сьогодні у нас в музеї є природнича частина цієї бібліотеки, яка налічує близько 70 тис. одиниць зберігання», – розповів Андрій Бокотей.

На жаль, ідентифікувати експонати, які особисто робив граф Дідушицький, сьогодні неможливо. Усі експонати датовані, але достеменно точно сказати, які із них здобував чи виготовляв граф, за словами Андрія Бокотея, дуже складно.

«З ним завжди працював препаратор-таксидерміст Владислав Зонтак, і вони обидва замолоду їздили до Парижа та Відня вивчати препараторство (таксидермію). Вони обидва чудово володіли цією майстерністю. Треба сказати – це рідкісний хист. Більшість експонатів птахів і ссавців музею Дідушицьких зроблені Владиславом Зонтаком і зроблені вони бездоганно. І сьогодні викликає захоплення знання анатомії, вміння працювати з матеріалом, адже буквально кожне перо треба поставити на своє місце. А пташки є надзвичайно маленькі – це ювелірна робота. Вони з цим справлялися чудово, і нині ми маємо надзвичайно гарні колекції світового рівня за якістю виконання».

І справді, всю ювелірність роботи можна побачити на найдрібніших птахах, як-от, горобець. Незважаючи на вік цих експонатів, складається таке враження, що птах зараз випурхне з вітрини старовинної шафи.

«З часом експонати припали пилом, адже шафи втратили герметичність. Однак механізм очистки та реставрації простий – спочатку пил зчищають м’яким пензликом, щоб не пошкодити пір’я чи шерсть, а далі готується спеціальна суміш, яка, не руйнуючи структури та форму забирає увесь бруд. Особливо такі процедури потрібні експонатам зі світлим оперенням чи шерстю, бо тут найбільш помітні забруднення», - розповів Андрій Бокотей.

Чарівні шафи Дідушицького

Самі шафи також є цінними експонатами, адже виготовлені були у Відні спеціально на замовлення графа Дідушицького. І вони також потребують реставрації. Андрій Бокотей розповів, що унікальність шаф полягає у тому, що вони точно повторюють форми та вигини стін, стель, підлоги тієї частини кімнати, де, за задумом графа, і повинні стояти. 

Шафи зроблені за спеціальним замовленням графа

«Крім того, під час виготовлення шаф були застосовані на той час надзвичайно передові технології, товщина скла у дверцятах становила 2 мм, а тоді такого скла ще ніде не виготовляли, це було дуже складною і дорогою технологією, таке скло не надто викривляє зображення. Однак скло має  властивість отікати, і сьогодні воно дещо викривляє вигляд експонатів, що за ними стоять, окрім того, воно дуже крихке. Прикро, але ми будемо змушені його замінити з огляду на безпеку відвідувачів музею. Самі ж шафи ми реставруватимемо обов`язково, бо їм вже понад 150 років і це дуже поважний вік. Вони потребують лише косметичної реставрації. Свого часу шафи були демонтовані, потім знову складені. Десь є незначні подряпини й забруднення які й треба усунути», - пояснив Андрій Бокотей.

Шафи зроблені з двох частин. У кожній знаходиться основна експозиція з невеликою кількістю експонатів (у різний час від 5 до 10%), у верхній (антресолях) – зберігалася решта, як у фондосховищах.

«Експонати, які стояли у верхній частині шаф за часів Дідушицького можна було бачити. У повоєнні часи шибки антресолей зафарбували, щоб захистити основну частину колекцій від сонячного проміння, яке шкідливо впливає на яскравість пігментації оперення птахів і шерсті тварин», - пояснив Андрій Бокотей.

17 років без відвідувачів – герої нашого часу

Незважаючи на те, що музей був закритий для відвідувачів з 1995 року, його працівники не припиняли роботу і активно займалися наповненням музейних фондів. Власне, протягом оцих 17 років музей зберігся тiльки завдяки роботi його колективу. Залишившись без експозицiї та можливостi приймати відвідувачів, він перетворився на потужну i шановану в Українi та закордоном наукову установу, в якій функцiонує три наукових вiддiли i працює 21 кандидат i 6 докторiв наук. Працiвники музею не тiльки зберегли колекції, а й значно поповнили їх новими експонатами.

«У музеї сьогодні налічується близько пів мільйона одиниць зберігання. Це надзвичайно цінні і дуже давні колекції. В музеї є частина співробітників, які займаються зберіганням та інвентаризацією колекцій, це хранителі фондів, які опікуються експонатами. У поповненні музейних зборів беруть участь усі співробітники наукових відділів. За той час поки музей був закритий наші колекції суттєво поповнились».

Шпак.

«Звичайно, мова не йде про рідкісні, червонокнижні види, які зникають. На такі види потрібні спеціальні дозволи. Ми їх не збираємо, ми намагаємося їх зберегти у природі, а не в музейних колекціях. Стосовно великих тварин, птахів та ссавців, тут нам дуже багато експонатів приносять. Приносять мисливці, пересічні громадяни, бо птахи дуже часто розбиваються об вікна будинків, багато гине на дорогах і на електричних дротах. Окрім того, у нас багато експедиційних виїздів, ми, як науковці, працюємо в польових умовах і дослідження проводимо, і матеріал музейний збираємо, у такий спосіб і поповнюються наші колекції», – розповів Андрій Бокотей.

Весь матеріал потрапляє у таксидермічну лабораторію, яка працює при музеї. Там є всі умови для зберігання біологічного матеріалу і виготовлення з них музейних експонатів. Окрім опудал, у лабораторії також виготовляють муляжі, макети, механічні конструкції, які ми використовуємо під час виставок.

«Це львів’яни зможуть побачити вже на першій виставці. Сподіваюсь, десь до середини грудня ми її відкриємо», - додав Андрій Бокотей.

Динамічний музей розкаже історії живої природи.

На наше запитання: чи зможуть відвідувачі побачити тварину, яка, скажімо, 100 років тому жила на території Львівщини? Андрій Бокотей посміхнуся і сказав, що це справді викликає шалену цікавість. Він зазначив, що відвідувачі зможуть побачити не одну, а дуже багато таких експонатів.

Сапсан.

«Я думаю, що в експозиції на етикетках до експонатів ми будемо вказувати, коли він був зібраний, в який спосіб і ким. Можливо, в експозиції будемо обігрувати різні ситуації, бо у нас багато експонатів мають свою історію. Відомий випадок, коли сокіл сапсан погнався за галкою у Львові, галка пірнула у комин, розбилася та впала у п’єц, за нею кинувся і сокіл і теж загинув. Обидва цих експонати є у нас в колекції», – продовжив підігрівати цікавість науковець.

З експонатів постануть цілі сюжетні лінії. Андрій Бокотей продовжив: «Це лише одна така історія. Скажімо, кілька років тому нам принесли шпака і малого яструба. Аналогічна ситуація, яструб гнався за шпаком і обоє розбилися об вітрину магазину. Був випадок, коли пугач вполював лисицю, поки вони бились, їх застрелив мисливець. Іншого разу лисиця вполювала самку лебедя, яка насиджувала кладку.  Рибалки знайшли ту кладу і привезли її нам, вона зберігається у музеї. У нас буде багато цікавих сюжетів…».

Власне, експозицію у музеї формуватимуть так, щоб вона була динамічною, живою та цікавою. До слова, проект, з яким музей виграв грант благодiйного фонду Рiната Ахметова «Розвиток України» у сумі 10 млн. гривень називається «Динамічний музей».

«З цього і випливає, що концепція майбутньої експозиції повинна бути динамічна, цікава, вона не лише демонструватиме те, що ми маємо, але ще навчатиме людей, а особливо дітей, любові до природи і шанобливого ставлення до неї та більшого інтересу до того, що нас оточує», – пояснив Андрій Бокотей.

Що ж це таке, динамічний музей?

Андрій Бокотей розповів: «Ми спробуємо застосовувати комп’ютерні технології і різноманітні аудіо- , відеоефекти, встановимо інформаційні кіоски, в яких кожен охочий зможе знайти додаткову інформацію про експонати, навіть про ті, які зберігаються у фондосховищах, адже все показати неможливо».

Як пояснив Андрій Бокотей, інформаційний кіоск – це комп’ютерний термінал із сенсорним екраном. Там можна буде обрати окремий вид тваринного чи рослинного світу, який зацікавив відвідувача, подивитися додаткові ілюстрації, знайти фахівця, який цим займається, щоб мати змогу при потребі з ним поспілкуватися.

Ми також поцікавились, чи вистачає екскурсоводів для такого великого музею і наскільки  проблемно відшукати фахівців? Андрій Бокотей зауважив, що поки що їх взагалі нема, адже оскільки у музеї не було експозиції, то не було й потреби в екскурсоводах та доглядачах.

Оновлені зали під експозицію.

«Але коли ми почнемо поетапно відкривати виставки, то й почнемо добирати персонал. Будемо дуже прискіпливо ставитись до такого відбору, оскільки це повинні бути, на наш погляд, люди молоді, з відповідною освітою, біологічною, щоб мати можливість не лише , як це було прийнято в радянських музеях, казати «руками не чіпати», але й щоб вони могли делікатно порозмовляти з людьми, розповісти якісь історії про об’єкти експозиції і зацікавити відвідувачів, підказати куди далі рухатись, що цікавіше, як оперувати інформаціційним кіоском тощо. Такі речі вони повинні будуть знати», – зазначив Андрій Бокотей.

Дух музею Дідушицького житиме на другому поверсі

Попри те, що музей буде використовувати модерність у експозиції, дух музею Дідушицького таки збережеться. «Ми хочемо обов’язково його зберегти. Експозиція буде будуватися на тих старих експонатах, здобутих Дідушицьким і його препаратором. Є така ідея – зробити історичний ракурс, по окремих залах, етапи розвитку музею. Тобто у який спосіб подавалася інформація в першій експозиції, далі показати як це змінювалося з часом. У нас є два поверхи, призначені для основної експозиції. На другому  буде збережена історична частина, а третій стане вже зовсім сучасним, модерним з максимальною кількістю сучасних технологій і сучасними вітринами.

Дух Дідушицького, сказати б, ширятиме саме в тих залах, якими він найбільше цікавився, які він опрацьовував власноручно, бо перший каталог, що був зроблений на основі експонатів музею, видав та підготував сам Дідушицький у 1880 році. І стосувався цей каталог, власне, птахів. Дідушицький був відомим орнітологом,  тому цю частину ми, властиво, хочемо присвятити його експонатам і його пам’яті», – зазначив Андрій Бокотей.

Зали другого поверху музею Дідушицьких.

У відновленні другого поверху працівники музею опиратимуться на світлини, адже ще з тих часів збереглися зображення, на яких можна побачити, як виглядали зали Дідушицького. Андрій Бокотей розповів, що це були ті самі шафи, ті самі зали і ті самі експонати. Єдине, що експонати стояли на поличках досить щільно. На відвідувача справляла велике враження кількість експонатів, проте дуже розсіювалася увага і неможливо було уважно розгледіти кожен окремо.

Він пояснив: «Музеї тоді ще були не такими популярними, музейництво тільки зароджувалося, і це викликало цікавість саме по собі, бо ніхто не уявляв, що тварину можна зафіксувати і показувати через скло. Тут же відвідувачам було представлено величезне їх розмаїття, надзвичайно якісно зроблені, і це справляло неабияке враження на людей в середині ХІХ століття. Тепер уже ніхто так не експонує. Вважають, що таким чином побудована експозиція не сприймається».

«Сьогодні, відвідувачам таке дивитися не цікаво. Відтворити те, що було у 80-х роках ХХ століття було б дуже просто, і це можна було зробити швидко, але це був би крок назад в нашому розумінні. Ми хочемо рухатися вперед, ми прагнемо сягнути рівня європейських музеїв і навіть спробувати перевершити їх. Тепер, завдяки підтримці фонду «Розвитку України», у нас є кошти, за допомогою яких ми можемо почати досягати поставленої мети», - зазначив Андрій Бокотей.

Улюблене місце сотень тисяч львів’ян і не відоме для цілого покоління

Він із жалем констатує, що вже виросло ціле покоління дітей, які цього музею не бачили, але їхні батьки мають приємні спогади про нього, бо багато хто в дитинстві часто сюди приходив.

«Поки ми були закриті на реставрацію, мало не кожного дня люди дзвонили і питали, коли музей відкриється, коли його можна буде відвідати. Ми б дуже хотіли його відкрити, ми докладемо всіх зусиль, щоб його відкрити якнайшвидше, але це дуже тривалий процес. У нас під експозицію виділено майже 1 200 квадратних метрів – це величезні площі, які треба належним чином обставити і підготувати проекти експозиції. Це робота з дуже багатьма компонентами. Ми науковці, а не фахівці у галузі реставрації меблів, чи оформлення інтер’єрів, тому нам доводиться співпрацювати з багатьма організаціями, і це теж буде тривалий процес, який розтягнеться на 2-3 роки. Думаю, що швидше ніж за два роки ми не зможемо людей запросити на основну експозицію. Але повторюю, на виставку запросимо вже в цьому році. Принаймні я на це сподіваюсь», – додав він.

Але це станеться, якщо казначейство таки розблокує рахунки музею. Андрій Бокотей сказав: «Виставка буде особливою, адже, з одного боку, це буде розповідь про феноменальну знахідку, надзвичайно захопливу історію двох експонатів – мамонта і волохатого носорога, а з іншого боку – розповідь про унікальну місцевість, де ці знахідки відкопали. Виставка називатиметься «Мандрівка в минуле".

Мамонт і волохатий носоріг повертаються

Наголосимо, львів’яни і гості міста знову зможуть побачити найцінніші експонати музею – це туші волохатого носорога і мамонта. «Власне не скелетів, не кісток, а туш, які були законсервовані природою в нафті та озокериті. Ця знахідка була зроблена в 1907 році на Передкарпатті в селі Старуня Богородчанського району, коли добували озокерит. Тоді працівники в шахті на глибині 12,5 метра спочатку виявили тушу мамонта, а потім, коли його витягли, побачили ще одну тварину – волохатого носорога.

Волохатий носоріг.

Ці тварини жили десь близько 20-25 тис. років тому. В Європі це була перша подібна знахідка вимерлих тварин, бо зазвичай подібні екземпляри знаходили на півночі, у вічній мерзлоті, але тут зовсім інакша форма консервування – це нафтопродукти, і в нас сьогодні є зразки внутрішніх органів, сухожилля, шкіри, кості, маємо опудало, зроблене з волохатого носорога, і маємо повний кістяк мамонта.

Ця знахідка, зроблена цілком випадково, стала надзвичайно великою подією, і преса усього світу обговорювала це. Якби не інженер, який зауважив на відвалі шахти великі кістки і повідомив про це до Львова, то, очевидно, експонати були б втрачені.

Робітники, які знайшли мамонта, подрібнили його і викинули на відвал, вважаючи, що то якась велика домашня тварина, наприклад, віл. А шкіру, яка була збережена в доброму стані, вони взагалі порізали на шматки і порозбирали собі на постоли. Пізніше, коли приїхала делегація з музею Дідушицького зі Львова збирати ті рештки, то частини шкури в людей доводилося відбирати через суд. У нас є ці супровідні листи з Богородчанського суду, якими супроводжувалися клапті шкури, котрі ще потім досилали до Львова, - розповів Андрій Бокотей.

Ціна питання непорозуміння із казначейством порівняно мізерна, мова йде про 15 тис. грн: «Ми не маємо наразі інших коштів, тільки з держбюджету, і все, що у нас відбувається, відбувається коштом держбюджету. Ми просили і владу, і носили листи, але якось не відгукується наша влада на бажання Природничого музею швидше відкрити музей для відвідувачів».

На запитання, чи не пробували шукати благодійників та меценатів, щоб відродити справу графа Володимира Дідушицького, який заснував цей музей і сам був щедрим меценатом? Андрій Бокотей відповів: «Навіть не знаю, як на таких людей виходити. Нам усі обіцяють. Але нам не треба так багато, щоб просити про це ціле місто. Я розумію, що якби серед львів’ян кинути клич, то вони б принесли хоча б по 1 гривні, і ми б вже давно відкрили цей музей, але теж не хочеться жебраками виглядати… От ми у такій дивній ситуації, коли занесли листи одній владі, другій, третій, а ніхто не хоче... мовчать, відмовчуються. Влада дуже починає нас любити, коли ми виграємо великі гранти».

Зрозуміло, що у день відкриття виставки музей буде переповнений відвідувачами, однак приміщення, де розмістять експонати дуже малої площі, тому працівникам музею доведеться продумати організацію виставки. Андрій Бокотей розповів, що очевидно, доведеться пробувати проводити запис на екскурсії, бо зали дуже маленькі.

«Інших наразі просто немає, адже на решті виставкової площі буде будуватися постійна експозиція», - зазначив він.

Зубр ціною в маєток

Варто додати, що окрім мамонта, музей має й ще одного експоната, який оповитий цілою історією про те, як він потрапив до музею Дідушицького. Мова йде про зубра.

Один із скарбів музею - зубр.

Андрій Бокотей розповів: «Із зубром історія теж цікава. Звісно, точно невідомо, чи то правда, чи то байка, якими обростають деякі цікаві експонати не тільки нашого, але й кожного музею. Є історія, що Володимиру Дідушицькому до повноти колекції, а в нього були зібрані майже повні фауністичні збірки ссавців і птахів регіону і вінцем колекції ссавців мав би бути зубр, який є найбільшим ссавцем у наших лісах. Зубри на той час вже майже вимерли і залишалось дуже небагато тільки у Біловезькій пущі і право полювати на зубра мав лише австро-угорський цісар. Дідушицький, як член парламенту, сказав цісарю, що у нього є така потреба і таке бажання. Цісар віджартувався, що якщо той віддасть йому один свій маєток, то він дозволить йому забрати зубра. Жарти жартами, але поки Дідушицький не віддав маєток з людьми, землями, будівлями,  йому не дозволили забрати зубра. Отака історія…».

Однак зубра львів’яни поки що не побачать, а тільки тоді, коли у музеї відкриють другий поверх, адже саме там він зараз зберігається і з огляду на те, що експонат розміщено у окремій великій шафі, працівники музею просто не можуть нікуди його перенести.

Тварини, яких більше не зустріти у Галичині

У музеї зберігаються також рідкісні експонати, які в природі вже не зустріти. Андрій Бокотей розповів, що такі експонати є тільки серед організмів безхребетних тварин. Серед колекцій птахів і ссавців таких немає. Є лише ті тварини, які вже не трапляються тут на Галичині.

Беркут.

«Це тварини, які скоротили свою чисельність і межі поширення. Наприклад, білоголовий сип або чорний гриф. Надзвичайно мало залишилося в природі орла беркута, заледве шість пар гніздиться в Карпатах, а у наших фондах 56 експонатів цього виду. Вже не трапляється у нас найбільший птах України дрохва, хоч раніше вони гніздилися у нас, в колекції є її кладки і пухові пташенята, які ще не літали. Можна з півтора десятка нарахувати таких тварин, яких на Галичині вже не натрапити. Це теж буде однією із тематик майбутніх виставок», – зазначив Андрій Бокотей.

Біла ворона і зайчик Мюнхгаузена

Він також розповів, що у колекції музею є унікальне зібрання птахів і ссавців альбіносів, тобто тварин позбавлених типового забарвлення, наприклад білий горобець, біла ластівка, чорний дрізд білого забарвлення або біла ворона.

Сіра ворона альбінос.

«Це не байка, це так воно і є, і у нас таких експонатів кілька. Швидше за все, це генетичні мутації, які аж ніяк не пов’язані з Чорнобильською аварією, бо відбулися понад 150 років тому. Колекція унікальна, бо таке трапляється в природі надзвичайно рідко. Але оскільки Дідушицький був людиною дуже впливовою і відомою, і всі знали, що він закоханий у природу, тому такі незвичні речі йому приносили. Для нього це був найкращий подарунок, коли йому приносили якогось рідкісного птаха чи звіра, нетипового забарвлення, він був просто щасливий від таких подарунків», – розповів Андрій Бокотей.

«У нас є так званий зайчик барона Мюнхгаузена, пам’ятаєте, у відомій казці Еріха Распе розповідається про зайця, якого ніколи  не могли догнати мисливські собаки. Коли він біг і стомлювався, то міг перекидатися на лапки, які були у нього ще й на спині, й продовжував бігти з новою силою. У нас теж є такий маленький новонароджений зайчик з мутацією, крім чотирьох звичайних, ще й з чотирма лапами на спині. Це те, що нині називається сіамські близнята. Він би не вижив, на щастя, його вчасно знайшли і передали до музею. Є різноманітні вади з рогами козуль, потворний хатній горобець, у якого, окрім пари лап, є ще одна зрощена пара. Є ще у нас гібрид вовка і собаки. Таке явище тепер буває все частіше. Це надзвичайно небезпечні тварини, як на мене, то чупакабра – це саме вони. Такий гібрид сильний, агресивний як вовк і не боїться людини, як собака, тому може легко подолати двометровий паркан і передушити домашніх тварин. У нас це старий експонат, але нещодавно мисливці принесли двох таких самих, тільки рудого кольору, а в зграї їх було шість. Мисливці встигли застрелити тільки двох. Це страшні звірі, які зовсім не бояться людей. Є потворний ріг лося. Загалом,  це може бути окремою тематикою виставки, яка буде користуватися у відвідувачів великою популярністю», - розповів він.

На наше зауваження про те, що цей музей – це чи не найбільше скарбосховище України, Андрій Бокотей засміявся і відповів: «Не виключаю, що десь є й інші, не менш багаті колекції, але у нас вони є оригінальні та цікаві і їхня цінність в тому, що вони зібрані з невеликої території, тобто не з цілого світу, а тільки з Галичини».

Але він підтвердив - в Україні подібних музеїв, таких багатих регіональними колекціями, більше нема.

Що ж, ми також сподіваємось, що перші відвідувачі переступлять поріг музею ще цього року, адже маючи таке багатство, яке накопичувалося десятиліттями, стає прикро усвідомлювати, що сучасні діти в найкращому випадку про природу дізнаються з «Discovery», або Інтернету. В гіршому випадку – їх взагалі вона не цікавить.

Гал-інфо висловлює велику подяку колективу музею, який не лише зберігає ці скарби, але й примножує їх. Окрема подяка пану Анрію Бокотею за цікаву та пізнавальну оповідь.

Підготувала Анна Новик.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ